Профілактична медицина - Санітарно-технічне устаткування квартир
Неділя, 11.12.2016, 16:45
Головна Реєстрація RSS
Вітаю Вас, Гість
Форма входу

Меню сайту
Реклама
Додай сайт
Статистика
Пошук
Block title
Спорткомплекс
Дошкольное развитие ребенка Обучение акробатики
Реклама
Мікробіологія
Попередження
При будь-якому використанні матеріалів сайту - посилання на http://profmed.at.ua обов'язково.
Опалення. У створенні стійкого мікроклімату у приміщенні велику роль відіграє його опалення. Воно має забезпечувати у холодний період року за будь-яких зовнішніх температур комфортний рівень температури з мінімальними коливаннями протягом доби. Коливання не повинні перевищувати 2 °С. Опалення має забезпечувати рівномірний розподіл температури повітря у приміщенні, не повинно бути джерелом його забруднення, бути вигідним в експлуатації і унеможливлювати пожежі та опіки. Опалення жител може бути централізованим і місцевим. За централізованого опалення нагріті в котельні вода, пара або повітря циркулюють по трубах і передаються в обладнання, що називаються радіаторами. Радіатори розташовані у приміщенні, найчастіше — під вікном. Отже, центральне опалення може бути водяним, повітряним і паро-водяним малого, середнього та високого тиску. Найкращим є водяне опалення малого тиску, тому що воно найбільше відповідає санітарно-гігієнічним вимогам.

Найновішим видом опалення є панельно-променеве, суть якого полягає в тому, що системами труб, розташованих у бетонних панелях, умонтованих у стелю або, частіше, в підлогу, пропускають гарячу воду і, таким чином, панелі, утворюючи велику тепловипромінювальну поверхню, віддають променеве тепло всім іншим поверхням у приміщенні. Тепловий комфорт створюється за температури повітря приміщень 19 °С.

Системи місцевого опалення — це печі різної теплоємності: великої, середньої і малої (мал. 51). Ці системи мають низку переваг, але водночас і велику кількість недоліків, а саме: нерівність створюваної ними температури повітря приміщень протягом доби, пригоряння пилу на опалювальних агрегатах, небезпека виділення чадного та інших газів тощо.

Нагрівальні прилади повинні гармоніювати з інтер'єром, а їхня конструкція не повинна утруднювати очищення печей.

Нині дедалі ширшого застосування в побуті набуває природний газ. Вигідний і дешевий вид опалення здавався бездоганним. Однак під час спеціальних досліджень встановлено, що внаслідок спалювання газу в найпоширеніших дво- або чотириконфоркових плитах у закритих приміщеннях значно змінюються фізичні та хімічні властивості повітряного середовища. Так, після одногодинного відкритого спалювання газу в кухнях підвищується температура повітря на 1—3 °С, а після трьох і більше годин — на 4—6 °С. Паралельно збільшується відносна вологість повітря до 70—100%. Відкрите спалювання газу спричинює вологість стін, стелі тощо, корозію металевих предметів, а також відмирання кімнатних рослин. Змінюються хімічні властивості повітряного середовища жител, про що вже мовилося, внаслідок утворення продуктів неповного спалювання.

Освітлення. Освітлення є також тією неодмінною умовою, що створює комфорт у житлі і сприяє доброму здоров'ю людини. Основи раціонального освітлення забезпечують оптимальну функцію зорового аналізатора. Світловий комфорт поліпшує функціональний стан ЦНС і самопочуття людини. І навпаки, незадовільне освітлення призводить до втоми органа зору, підвищує травматизм, сприяє розвитку короткозорості і знижує працездатність. Недостатнє освітлення негативно впливає на перебіг фізіологічних і біохімічних процесів в організмі, зокрема, знижує газообмін, проміжний обмін, погіршує склад крові. Через тривале перебування людини в умовах недостатнього природного освітлення в неї з'являється "світлове", або "сонячне", голодування.

Освітлення повинно відповідати санітарно-гігієнічним вимогам, тобто має бути достатньо інтенсивним, рівномірним, забезпечувати правильне утворення тіней, не сліпити, не спотворювати кольорів. Штучне освітлення за своїм спектральним складом має максимально наближатися до денного.

До основних світлових понять і одиниць, що вкрай потрібні для санітарно-гігієнічної оцінки освітлення, належать світловий потік, який є частиною променевої енергії, котра зумовлює в оці світлові відчуття. Силою світла називається щільність, або суцільність, світлового потоку в певному напрямку. Під поняттям "освітленість" слід розуміти відношення світлового потоку, що падає на поверхню, до площі цієї поверхні, тобто це поверхнева щільність світлового потоку. Під поняттям "яскравість" розуміють кількість світла, що відбивається від поверхні в напрямку до ока. Відповідно до цих понять існують спеціальні одиниці, що характеризують освітлення. Основною з них є люмен (лм). Люмен — це світловий потік, який випромінює точкове джерело світла силою в одну міжнародну свічку (св) всередині тілесного кута, що дорівнює одному стерадіанові. Міжнародною свічкою є умовна одиниця, за яку припускають силу світла, що дорівнює 1/20 сили світла, що випромінює 1 см3 розтопленої платини в момент її застигання.

Люкс (лк) — це також умовна одиниця. Вона дорівнює освітленню на поверхні шару радіусом в 1 м точковим джерелом світла, розміщеним у його центрі, в одну міжнародну свічку. Таким чином, це є освітленість поверхні, яка на площі 1 м2 отримує рівномірно розподілений світловий потік в 1 люмен. Ще є одиниця, яка називається кандела на 1 м2 (кд/м2), — одиниця яскравості поверхні, що випромінює в перпендикулярному напрямку 1 м2 силу світла в 1 кд.

Крім того, для гігієнічної оцінки освітлення потрібна характеристика рівня гостроти зору, світлової та колірної чутливості зору, стійкості ясного  бачення, оптичної хронаксії, швидкості розрізнення, сприйняття зорової інформації та низки психологічних функцій за даного освітлення.

Найціннішим видом освітлення є природне. Джерелом природного освітлення є прямі сонячні промені, а також дифузне світло небосхилу від сонячних променів, розсіяних атмосферою. Це дифузне світло є вихідною величиною для характеристики природного освітлення.

Інтенсивність і спектральний склад природного освітлення залежать від часу доби та сезону року, від метеорологічних умов, географічної широти місцевості і ступеня забруднення атмосферного повітря. У великих промислових центрах, наприклад, забруднення атмосфери знижує природне освітлення на 25-40%.

Забезпечення доброго природного освітлення досягають шляхом спорудження будинків з відповідною орієнтацією вікон (мал. 52). Пряме природне освітлення є обов'язковим для житлових кімнат, кухонь та сходових майданчиків. Освітлення може бути боковим, коли світлові отвори розташовані в покриттях, і комбінованим, коли світлові отвори є в стінах і покриттях. Верхнє освітлення рівномірніше і створює сприятливі умови бачення в горизонтальній і вертикальній площинах, а тому воно набуло широкого застосування.

Світловий коефіцієнт, тобто відношення площі заскленої поверхні вікон до площі підлоги, у житлових кімнатах повинен становити 1:8. Природне освітлення характеризується ще коефіцієнтом природного освітлення (КПО). КПО — це відношення освітлення в середині приміщення до одночасного освітлення поза приміщенням. Він має становити 1.

Штучне освітлення, на відміну від природного, оцінюють за абсолютним значенням освітленості. Межа освітлення для читання нормального книжкового шрифту залежить від призначення приміщень, характеру поверхні, що освітлюється, праці, що виконується, коефіцієнта відбиття тла і об'єкта, а також інших чинників. Природно, що зі збільшенням тривалості праці спостерігається зниження стійкості ясного бачення, що характеризує ступінь підвищення втоми зору, і воно тим більше, чим менший рівень освітленості. Отже, оптимальна освітленість досягається при 200 лк, тобто оптимальною освітленістю житлових приміщень, яка спричинює найменшу втому ока в дії, слід вважати 200 лк (табл. 23).

Слід зазначити, що в приміщеннях тривалого перебування людей за норму вважають освітлення на висоті 0,8 м від підлоги. Рівномірність освітлення забезпечується відповідним розподіленням світильників у приміщенні. Осліплювальна дія джерела освітлення нормується припустимою яскравістю видимих поверхонь світильників від 1000 до 2000 кд/м2, а також мінімально припустимою висотою їхнього розміщення.

Серед великої різноманітності джерел штучного освітлення розрізняють такі їхні види: світильники прямого світла, коли 90—100% усього світлового потоку спрямовано в нижню півсферу, на освітлювальну поверхню переважно прямого світла; світильники розсіяного світла, коли світловий потік розподіляється на обидві півсфери, переважно відбитого світла; світильники відбитого світла, коли світловий потік надходить переважно у верхню півсферу і відбивається від стелі. Кращими з гігієнічної точки зору слід вважати світильники, від яких світло відбивається і які усувають чітко виражені тіні. При люмінесцентному освітленні комфортний рівень освітлення вищий, ніж при освітленні звичайними електричними лампами. Однак недоліком газорозрядних ламп є їхня ненадійність при коливаннях температури навколишнього середовища і напруги в електромережі.

Залежно від систем розташування світильників освітлення поділяють на загальне рівномірне, загальне локалізоване над робочим місцем і комбіноване — загальне і місцеве. У цій системі освітлення загальне освітлення повинно становити не менше ніж 10% сумарного освітлення на робочому місці.

Із гігієнічної точки зору освітлення повинно бути безпечним в експлуатації, що досягається дотриманням відповідних правил. Під час заміни газорозрядних ламп, які містять ртуть, потрібно вживати заходи, спрямовані на запобігання забрудненню повітря парами ртуті.

Вентиляція. Мета вентиляції — усунення забрудненого повітря із закритих приміщень і введення замість нього чистого атмосферного повітря. Показником інтенсивності повітрообміну є відношення об'єму повітря, що з нього видаляється за 1 год, до внутрішнього об'єму приміщення.

Кількість припливного повітря на одну людину встановлено в межах ЗО м3/год з урахуванням того, що дорослий у стані спокою виділяє 22,6 л/год вуглецю діоксиду і кількість його в атмосферному повітрі коливається в межах 0,03—0,04%. У разі надходження у приміщення 1 м3 атмосферного повітря може розчинитися при заданій концентрації С02 0,1% (1 л С02 в 1 м3 повітря) 1 л - 0,4 л = 0,6 л С02. А для розчинення 22 л С02 треба 22 : 0,6 = 36 м3/год атмосферного повітря — це мінімальна кількість, а оптимальними умовами перебування в закритих приміщеннях є умови з об'ємом вентиляції 80— 120 м3/год. Об'єм вентиляційного повітря залежить від призначення того чи іншого приміщення (табл. 24).

Повітрообмін житлових будинків здійснюється шляхом природного провітрювання за рахунок нещільностей у конструкціях та різниці тиску зовні і всередині будинків — інфільтрація й ексфільтрація. Це неорганізований повітрообмін.

Організований повітрообмін здійснюється за рахунок вентиляції, що забезпечує усунення з приміщень забрудненого повітря і заміну його чистим повітрям, яке відповідає гігієнічним вимогам. Вентиляція може бути природною і штучною.

Природна вентиляція здійснюється за допомогою відчинених вікон чи фрамуг або застосування різноманітних каналів.

Штучна вентиляція має систему з механічним подаванням у приміщення атмосфери повітря. Така вентиляція називається припливною. Витяжні системи для усунення повітря з приміщень характеризують витяжну вентиляцію. Найкращою є припливно-витяжна система, що служить для одночасного подавання і видалення повітря.

Вентиляція, крім того, поділяється на місцеву, що забезпечує видалення повітря безпосередньо з місць його забруднення, загальнообмінну, що забезпечує вентиляцію всього приміщення, і комбіновану, коли використовують елементи місцевої та загальнообмінної вентиляції.

За всіх видів вентиляції напрямок руху повітря забезпечують спеціальні повітродувні машини у вигляді різноманітних вентиляторів.

Найліпшою є система рівноваги, тобто об'єднана вакуумна система і система нагнітання повітря. При цьому повітря засмоктується через труби за допомогою вентилятора із центрифугою і видаляється вакуумними вентиляторами. Перевагою цієї системи є те, що не потрібні вхідні і вихідні отвори, а також те, що ця система дає можливість широко використовувати кондиціювання повітря. Усі структури вентиляції детальніше описано в розділі "Гігієна праці".

Найсприятливіші мікрокліматичні умови в житлових приміщеннях підтримуються шляхом кондиціювання повітря. За допомогою кондиціювання повітря спеціальними приладами можна створювати й автоматично підтримувати у приміщенні оптимальні для людини температуру, вологість, швидкість руху повітря, а також робити оптимальним аероіонний склад повітря, проводити його одоризацію, очищення чи висушування тощо.

Кондиціонери поділяють на центральні і місцеві, а місцеві — на автоматичні й неавтоматичні. Центральні кондиціонери обслуговують увесь будинок, тобто низку окремих приміщень. Місцеві кондиціонери призначені лише для оптимізації повітря окремого приміщення. Кондиціонери — це апарати для оброблення і переміщення повітря в системах кондиціювання. Місцеві автоматичні кондиціонери мають умонтовані холодильні машини й електричне устаткування для нагрівання повітря. Неавтоматичні кондиціонери постачаються холодом і теплом від зовнішніх джерел. Є ще кондиціонери, які називаються доводниками, тобто вони отримують тепло і холод від зовнішніх джерел, а повітря — від центрального кондиціонера.

Мікроклімат приміщення, створений за допомогою кондиціонерів, нормалізує і значно поліпшує тепловідчуття, підвищує працездатність і сприяє поліпшенню загального самопочуття людини.

Параметри чистоти повітря, що допомагають в оцінці ступеня чистоти повітря й ефективності його оптимізації, наведено в табл. 25 (Р. Д. Габович, 1983).

Потрібно зауважити, що кондиціонери створюють оптимальні мікрокліматичні умови у приміщенні. При цьому в умовах кондиціювання повітря задані мікрокліматичні параметри підтримуються автоматично. Таким чином, кондиціонери мають особливе значення для лікарень та інших медичних установ, а також для різноманітних громадських будівель тощо.