Профілактична медицина - Гігієнічні принципи містобудування і оздоровлення міст
П`ятниця, 02.12.2016, 22:50
Головна Реєстрація RSS
Вітаю Вас, Гість
Форма входу

Меню сайту
Реклама
Додай сайт
Статистика
Пошук
Block title
Спорткомплекс
Дошкольное развитие ребенка Обучение акробатики
Реклама
Мікробіологія
Попередження
При будь-якому використанні матеріалів сайту - посилання на http://profmed.at.ua обов'язково.
У плануванні містобудування слід передбачати обмеження росту гігантських і надгігантських міст, оскільки в них найбільш виявляються гігієнічні недоліки урбанізації. У тропічних країнах серед великих міст варто назвати такі, як Мехіко, Сан-Пауло, Калькутта, Лагос (столиця Нігерії), Кінгтон (столиця Ямайки), Ліма (столиця Перу) та ін.

З гігієнічного погляду, ріст великих міст потрібно обмежувати, а невеликі міста розбудовувати до рівня оптимальних — від 100 до 500 тис. мешканців. Навколо таких міст можуть розміщуватися міста-супутники, які нараховують 80—100 тис. мешканців кожне.

У спекотних країнах треба додатково передбачити заходи з охорони від надмірної інсоляції.

Правильне використання земельних ділянок в цих умовах дає змогу поліпшити гігієнічні умови в житловій зоні, якщо є надлишкова інсоляція, піскові заноси, заливання водою чи забруднення грунту. Слід враховувати, що в такому кліматі ґрунт нагрівається більше, ніж повітря, і відбиває теплові промені та сліпуче світло. У вологих тропіках потрібно передбачати стік дощових вод. У виборі території для будівництва населеного пункту вирішальну роль має відігравати той факт, чи є місцевість несприятливою щодо малярії.

У спекотних країнах виникає потреба поліпшення мікроклімату шляхом розширення площі зелених насаджень, облаштування відкритих водойм і басейнів, раціонального розміщення парків, садів, чагарників на території всієї зони житлової забудови, створення зелених зон відпочинку.

У містах, які розташовані в спекотних кліматичних районах, створюються умови для значного перегрівання житлових приміщень. Інтенсивне нагрівання стін будинків, особливо якщо вони не мають достатніх теплозахисних властивостей, несприятливо впливає на мікроклімат в усьому будинку. Нагрітий пристінний шар зовнішнього повітря також проникає всередину приміщень, посилюючи їхнє перегрівання. Отже, потрібно домагатися рівноваги між потребою захисту від сонячної інсоляції та можливістю вентиляції завдяки плануванню вулиць з найвигіднішою щодо сторін світу орієнтацією вікон у житлових приміщеннях і врахуванню рози вітрів.

Квартали мікрорайонів у тропічних країнах ліпше будувати з дотриманням прямих ліній, орієнтуючи довгі боки будівель на бажані сторони горизонту. Кращого провітрювання досягають завдяки вільній розрідженій забудові. Інтенсивність радіації залежить також від ширини вулиць, яка має відповідати висоті забудови.

Що стосується поверховості, то ВООЗ радить віддавати перевагу малоповерховим спорудам з огляду на те, що гігантські будинки, пригнічуючи своїми масштабами людину, негативно впливають на психічний стан мешканців, що їх заселяють, і призводять до втрати ними відчуття індивідуальності.

Поверховість житлових будинків визначають на основі техніко-економічних обгрунтувань з урахуванням гігієнічних вимог і місцевих умов. У центрі міста превалюють високі будинки, а до периферії їхня висота знижується. За даними ВООЗ, на одного міського мешканця повинно бути 50 м2 міських зелених насаджень і 300 м2 заміських.

У країнах зі спекотним кліматом зелені насадження, захищаючи від інсоляції, значно пом'якшують мікроклімат мікрорайонів міста. Зелені насадження знижують температуру повітря на 1—3 °С. Листя дерев захищає від палючих променів сонця. Якщо ґрунт, вкритий травою, нагрівається на 20 °С, то температура асфальту в таких самих умовах інсоляції досягає 50 °С і більше.

Зелені насадження запобігають перегріванню поверхні стін будівель, доріг, тротуарів, що істотно впливає на радіаційний режим відкритих місць у місті. Температура кам'яних стін будинків на 20—30 °С перевищує температуру повітря. Нагріті частини вулиці мають значну теплову інерцію і протягом тривалого часу віддають тепло у повітря. Температурний режим такої вулиці стає вкрай виснажливим для людини. На противагу кам'яним стінам чи асфальту температура листя рослин підвищується лише на 15—20 °С, а після інсоляції листки швидко охолоджуються і їхня температура наближається до температури зовнішнього повітря.

В умовах спекотного клімату серед зелених насаджень тепловіддача людини шляхом випромінювання і конвекції полегшується, і її самопочуття поліпшується, зокрема, знижується температура шкіри, зменшується ЧСС. Сприятливо позначається на самопочутті людини також зниження температури в приміщеннях, які прилягають до ділянок зелених насаджень.

Зелені насадження добре впливають на баланс вологості повітря. Якщо на відкритих просторах, опромінених сонцем, відносна вологість повітря характеризується різкими коливаннями, то на території зелених масивів ці коливання менш помітні. В умовах густого насадження дерев спостерігається значне збільшення вологості повітря. Отже, у сухих тропіках, на відміну від вологих, доцільно робити густі насадження. Вологість у лісі на 1—4% вища, ніж на відкритій місцевості. Один гектар зеленого масиву зволожує і освіжає повітря приблизно в 10 разів більше, ніж водна поверхня такої самої площі (Є.С. Лахно, 1972).

В умовах спекотного клімату в містах, оточених піщаними напівпустелями, повітряне середовище наповнюється, крім викидів промисловості і відпрацьованих газів автомобілів, масами пилу і піску, які приносять у місто сильні вітри. Зелені насадження сприяють осіданню пилових частинок, а фільтрівна поверхня листя сприяє очищенню повітря від пилу і газів. Трава затримує у 3—6 разів більше пилу, ніж земля, не вкрита зеленню. Навіть порівняно невеликі ділянки насаджень у містах знижують у літній час на своїй території запиленість повітря на 30—40%. У глибині лісу запиленість повітря знижується у 3,5 разу.

Крім того, зелені масиви сприяють утворенню спокійних, постійних повітряних течій, які позитивно впливають на організм людини. У спекотний день від зеленого масиву рухаються освіжаючі течії, а увечері та вночі прохолодне повітря відкритих місць спрямовується до стійкішого в тепловому відношенні зеленого масиву.

Приміська зелена зона служить резервуаром чистого повітря для населеного пункту. Один гектар лісу може протягом року постачати киснем 30 людей.

Зелені насадження мають також добрі шумозахисні властивості. Вони знижують рівень шуму, ослаблюючи звукові коливання в момент проходження їх крізь гілки, листя і хвою. Рослини знижують шум на 7—8 дБ.

ВООЗ рекомендує, щоб зелені смуги, озеленені вулиці та відкриті майданчики всіх видів починалися від житлового кварталу, проходили через місто і зливалися з приміськими та заміськими територіями.

Важливим чинником поліпшення температурного режиму вулиці у спекотних країнах є не лише високі зелені насадження, які дають густу широку тінь, а й газони чи квітники, що її не дають.

Теплове випромінювання від стін будівель можна зменшити шляхом відступу забудови від червоної лінії на відстань до 15 м. Цей ефект посилюється, якщо простір між тротуаром і фасадом будівлі засадити високими деревами.

Вікна, стіни, балкони і веранди будинків, які найбільше нагріваються, доцільно озеленювати високорослими ліанами, виноградом та іншими рослинами. Проміжки між будівлями слід засаджувати високорослими деревами.

У прибудинковій зоні зелені насадження не тільки захищають майданчики, а й запобігають проникненню шуму всередину житлової забудови.

Житлова споруда повинна бути захищена від проникнення з проїжджої частини вулиці відпрацьованих газів автомобілів багатоярусною щільною смугою дерев з густозімкненими кронами і чагарників з відкритим простором у вигляді газонів. Тоді токсичні речовини нагромаджуються в посадках або виносяться вертикальними повітряними течіями і не потрапляють у житлову забудову. Пішохідні доріжки слід прокладати за смугою захисного озеленення.

З метою дотримання рівноваги між сонячною радіацією і вентиляцією слід правильно добирати висоту і форму дерев або чагарників.

Санітарно-захисні зони озеленюють смугами (30—50 м) дерево-чагарникових рослин, які швидко ростуть і є газостійкими. Рослини санітарно-захисної зони на підприємствах, що виділяють гази середньої маси й аерозолі у вигляді диму, повинні мати здатність посилювати турбулентність повітря і цим сприяти розпилюванню газів. Для цього слід зробити смуту насаджень непродуктивної конструкції. В умовах виділення підприємствами важких газів, аерозолів у вигляді туману і пилу потрібно утворювати зелені насадження у вигляді систем смуг ажурної конструкції, які значно знижують швидкість вітру і сприяють затримці й осадженню аерозолів. При ширині зон до 100 м практично озеленюють усю їхню площу.

Добираючи рослини в спекотних країнах, слід враховувати специфіку кліматичних і ґрунтових умов, аби забезпечити стійкість насаджень і достатньо повне виконання ними санітарно-гігієнічних вимог. Варто використовувати породи, найпристосованіші до особливостей еколого-кліматичних умов у конкретному географічному районі. Зокрема, до рослин, що стійкі до спеки, зі зниженою чутливістю до загазованості повітря належить абрикос звичайний, аморфа чагарникова, платан західний, софора японська, тополя китайська та ін.

Важливим питанням є забруднення атмосферного повітря міст.

Особливо гостро стоїть проблема забруднення повітря у великих промислових центрах світу, зокрема таких, як Чикаго, Клівленд, Лос-Анджелес, Нью-Йорк, Філадельфія, Пітсбург, Бостон, Детройт та ін. У цих містах концентрації вуглецю оксиду в повітрі нерідко перевищують 60 мг/м3. Тільки пилу в найзабрудненіших районах Нью-Йорка випадає понад 5 тис. тонн на 1 кв. милю на рік. Проблема забруднення повітря стала вже актуальною для Аргентини, Бразилії, Чилі, Мексики, Перу і Венесуели. Високого рівня досягло забруднення повітряного середовища і в країнах Європи. Відомі так звані чорні райони, які дістали назву через масове задимлення і загазованість. Забруднення повітря вулиць з інтенсивним автомобільним рухом вуглецю оксидом становить 57,2 — 114,5 мг/м3 (Н.Ф. Ізмєров, 1976).

У країнах Африки, Азії, Латинської Америки джерелом забруднення повітряного середовища є промислові підприємства, зокрема цементні, кам'янодобувні, азбестодобувні, керамічні, гумообробні, нафтоочисні та ін. У містах найбільш індустріально розвиненої Південно-Африканської Республіки повітряне середовище значно забруднене димом, сірчистим газом, вуглецю оксидом та іншими речовинами.

Середньомісячні концентрації сірчистого газу в окремих промислових районах Йоганнесбурга досягають 0,16—0,18 мг/м3, що в 3—5 разів вище порівняно з житловими кварталами. Найвищі концентрації вуглецю оксиду і вуглеводнів визначають у години інтенсивного руху автотранспорту.

Північні райони Нігерії забруднюються пилом пустелі Сахари. У портових містах повітря забруднюється за рахунок задимлення пароплавами.

У низці міст Азії, зокрема Індії, основними джерелами забруднення повітря є димові викиди електростанцій, підприємств текстильної промисловості, хімічної металургії тощо. У Калькутті рівень вмісту вуглецю оксиду наближується до відповідних показників Лондона, Чикаго, Нью-Йорка. Електростанція в Нью-Делі щодня викидає в повітря понад 60 т сірчистого газу і 45 т попелу.

Підвищену захворюваність і смертність населення у зв'язку з токсичними туманами спостерігають і в наш час у багатьох містах, зокрема, у Лос-Анджелесі, Сан-Франциско, Мілані, Сіднеї, Донорі, Йокогамі, Нью-Йорку та ін.

Забруднення атмосферного повітря — це глобальна проблема, і тому питання його охорони треба вирішувати у міжнародному співробітництві. Прикладом спільних зусиль у цьому напрямку є розроблення прогнозу і перспективи розвитку проблеми в рамках ООН, ЮНЕСКО, ВООЗ та інших міжнародних організацій.