Профілактична медицина - Палати
Неділя, 11.12.2016, 16:46
Головна Реєстрація RSS
Вітаю Вас, Гість
Форма входу

Меню сайту
Реклама
Додай сайт
Статистика
Пошук
Block title
Спорткомплекс
Дошкольное развитие ребенка Обучение акробатики
Реклама
Мікробіологія
Попередження
При будь-якому використанні матеріалів сайту - посилання на http://profmed.at.ua обов'язково.
Найбільше значення у створенні належних гігієнічних умов для хворих має облаштування та устаткування палат. Намагання забезпечити оптимальні умови навколишнього середовища для хворих з різними захворюваннями сприяло створенню різноманітних видів палат. Крім звичайних палат, облаштовують палати інтенсивної терапії, напівбокси та бокси, баропалати, палати-біотрони, "стерильні" палати тощо. Що менше ліжок у палаті, то менша небезпека внутрішньолікарняної інфекції; крім того, це дає змогу ізолювати неспокійних та тяжкохворих. З іншого боку, хворі з легкими формами і ті, які видужують, частіше потребують дво-чотириліжкових палат, що сприяє спілкуванню з іншими хворими. Крім того, з психофізіологічної точки зору, палати великого розміру комфортніші. Враховуючи це, секції соматичних лікарень зазвичай комплектують із чотириліжкових (60% ліжок), дволіжкових (20%) і одноліжкових (20%) палат. У разі продуманого розміщення хворих це дає змогу знайти оптимальне рішення.

Основними гігієнічними чинниками, які формують умови в палаті, є чистота повітря, мікроклімат, освітлення та інсоляція, внутрішньолікарняний та вуличний шум.

У палатах, порівняно з житловими приміщеннями, є додаткові джерела забруднення повітря патогенними мікроорганізмами та леткими, з неприємним запахом, органічними речовинами (кашель і чхання хворих, рани, що загноїлись, випорожнення тяжкохворих, які перебувають на суворому ліжковому режимі, перестелювання ліжок, запахи медикаментів та дезінфекційних засобів тощо). Для забезпечення хворих свіжим і чистим повітрям потрібні достатня площа і об'єм палати, а також належна вентиляція.

Дослідження засвідчили, що мінімальний об'єм вентиляції на одного хворого має бути 40—50 м3, а оптимальний — удвічі більшим. Якщо виходити з мінімального об'єму вентиляції, то в разі дворазового обміну повітря протягом 1 год потрібний об'єм приміщення на одного хворого має становити 20—25 м3. Якщо висота палати 3,0—3,2 м, такий об'єм досягається за умови площі підлоги 7,0—7,5 м2. Ось чому чинними нормами проектування на одного хворого у багатоліжковій палаті відводиться 7 м2, в інфекційних і туберкульозних відділеннях — 7,5 м2, у палатах інтенсивної терапії — 13 м2.

Мінімальний розмір одноліжкової палати без шлюзу становить 9 м2, зі шлюзом — 12 м2, зі шлюзом і вбиральнею — 14 м2.

Дворазового повітрообміну в палаті можна досягти завдяки механічній вентиляції або шляхом багаторазового провітрювання палати протягом дня.

Нехтування і часте ігнорування вентиляцією приміщень з боку хворих та медичного персоналу через боязнь протягів нерідко призводить до застою повітря в палатах, його забруднення, до появи специфічних лікарняних запахів, до зростання небезпеки лікарняної інфекції. За цих умов хворий позбавлений найважливішого природного чинника, який йому потрібний не менше, ніж лікарські заходи і лікувальні процедури. Провітрюючи приміщення, не слід допускати переохолодження хворих.

Ефективність лікувального процесу певною мірою залежить від мікроклімату в палаті. Компенсаторні механізми у хворого часто порушені, межі пристосування звужені, тому напруження терморегуляторних процесів небажане, особливо для хворих із серцево-судинними захворюваннями.


У низці випадків оптимальний мікроклімат зумовлює сприятливіший перебіг захворювання. Узимку і в перехідний між порами року період температура комфорту для більшості хворих становить 19...22 °С (розрахункова температура 20 °С) при відносній вологості повітря 40 — 60% і рухові 0,05-0,1 м/с.

Скарги на дискомфорт у літній період з'являються, коли температура по-вітря досягає 24 °С і вище; за температури 26.. .27 °С реєструються ознаки вираженого порушення терморегуляції.

До приміщень, в яких під час опалювального періоду бажано створювати більш високу температуру — до 22 °С, належать палати для дітей, післяпологові, післяопераційні, реанімаційні відділення, приймально-інспекційні бокси. Температура повітря 25 °С потрібна у маніпуляційних, у палатах для травмованих і недоношених новонароджених, для хворих з еклампсією, у приміщеннях, де проводять санітарне оброблення хворих, де їм роблять різні фізіотерапевтичні процедури в роздягненому вигляді (наприклад, ванни, душ) тощо. Для хворих із тяжкими опіками оптимальна температура повітря 22.. .25 °С за відносної вологості повітря 55%. Для інфекційних хворих у період гарячки рекомендується температура 16...17 °С, для дітей, хворих на лобарну пневмонію у початковий період, — 15...16 °С (поліпшує перебіг захворювання), а в період видужання — 19.. .21 °С. Дуже чутливі до умов мікроклімату хворі із захворюваннями щитоподібної залози. Так, для хворих на тиреотоксикоз І ступеня оптимальна температура 18 °С, а II і III ступеня 12 °С, при гіпотиреозі 24 °С.

Якщо, крім сказаного, врахувати індивідуальні особливості хворих (звички), то стане зрозумілим, що для розв'язання проблеми оптимізації мікроклімату розміщені у палатах нагрівальні прилади повинні бути устатковані пристосуванням для вільної регуляції температури повітря. Улітку оптимальні умови мікроклімату найкраще забезпечуються завдяки кондиціюванню повітря. В окремих палатах можна регулювати мікроклімат відповідно до медичних показань, за допомогою місцевих кондиціонерів (кліматозерів).

Ураховуючи біологічну, психофізіологічну, теплову та бактерицидну дію сонячної радіації, слід забезпечити добру інсоляцію та природне освітлення палат. Спостереження засвідчили, що опромінення УФ-променями сприяє поліпшенню імунобіологічної реактивності організму, прискорює загоєння ран, скорочує післяопераційний період.

Дослідження, проведені у лікарнях, довели, що навіть ослаблене УФ-проміння, яке проникає через звичайне скло, губить протягом 2—3 год або значно знижує життєдіяльність мікроорганізмів, які містяться у повітрі, пилу на підлозі або на меблях палати.

Крім того, сонячні промені підвищують настрій хворих, поліпшують їхній стан і самопочуття.

Гігієнічні дослідження дали змогу встановити найраціональнішу орієнтацію щодо сторін світу вікон палат та інших приміщень лікарні в різних географічних широтах (табл. 57). Допоміжні приміщення розміщують з боку гіршої орієнтації.

Світловий коефіцієнт у палатах, приміщеннях для денного перебування хворих, у кабінетах лікарів, процедурних повинен бути 1:5—1:6, в операційних, пологових, перев'язочних — 1:4—1:5, у буфетних, кімнатах для чекання — 1:6—1:7. КПО в палатах має бути не менше ніж 1.

Для доброго освітлення глибина палати не повинна перевищувати 6 м, а відношення глибини до ширини не повинно бути більшим ніж 2 (ширина не менше ніж 2,9 м); висота палати — 3—3,2 м.

Велике психологічне і естетичне значення має кольорове оформлення приміщень лікарень. Попередня практика оформлення інтер'єрів медичних установ щодо кольору вирізнялась одноманітністю з переважанням білого кольору. Це мотивувалося тим, що завдяки високому коефіцієнтові відбиття світла в разі подібного забарвлення приміщення є світлішим, а на стінах легше можна виявити забруднення. Однак білий колір холодний і без поєднання з іншими кольорами він підкреслює пустоту приміщення, не створює відчуття комфорту. Ось чому для фарбування палат доцільно використовувати яскраво-зелений, золотисто-жовтий, бежевий, оранжевий, яскраво-сірий або інші яскраві кольори, а для стель рекомендують холодні кольори — білий або блакитний. Стіни палат фарбують з урахуванням орієнтації вікон. Для палат, вікна яких орієнтовані на південь, рекомендуються холодні тони — зеленуваті, салатові, зеленувато-голубі, що пом'якшують блиск сонячного світла, а для палат з вікнами, орієнтованими на північні румби, бажаними є теплі тони (жовтуватий, абрикосовий, оранжевий), які імітують пряме сонячне світло.

Штучне освітлення палати повинно сприяти створенню психофізіологічного комфорту для хворих і оптимальних умов для роботи медичного персоналу.

У табл. 58 наведено мінімальні норми потрібного освітлення різноманітних приміщень лікарні за рахунок загального освітлення. Місцеве освітлення під час огляду хворого, виконання медичних процедур повинно бути приблизно 300 (мінімально) — 1000 лк (оптимально).

Загальне освітлення в палатах інтенсивної терапії має забезпечити освітлення не менше ніж 500 лк.

Враховуючи положення хворого лежачи на спині, для палат рекомендують настінні світильники, які розташовують над кожним ліжком на висоті 1,6—1,8 м від підлоги. Світильники повинні давати світло у верхню і нижню півсфери. Верхній потік, який відбивається від стелі, освітлює палату розсіяним світлом.

Нижній потік має створювати освітлення, потрібне для читання та виконання нескладних медичних процедур (150—300 лк).

Для оптимального використання денного світла ліжка в палатах розташовують у вигляді довгої осі паралельно до стіни з вікнами (мал. 68).

Відстань між ліжками повинна бути не меншою ніж 0,8—1,0 м. Ліжка ставлять не ближче ніж 0,9—1,0 м від зовнішньої стіни. Доцільно мати в палаті спеціальний пристрій, що дає змогу вішати між ліжками штору (фіранку), яка в разі потреби (під час виконання деяких процедур) закриває хворого від погляду сусідів з боку торця ліжка.

Крім ліжок, у палаті мають бути приліжкові столики або тумбочки з поличками для індивідуальних речей хворого, крісла, стіл, внутрішньостінна шафа або вішалка для халатів. Для тяжкохворих потрібно мати надліжкові столики, зручні для приймання їжі або читання. Меблі фарбують у яскраві кольори, вони мають бути гладенькими, без виступів, легко чиститися. М'які меблі, абажури з тканини, фіранки, доріжки та інший м'який інвентар, що сприяє нагромадженню пилу в палатах, небажані.

До інших приміщень палатної секції належать пости чергової медичної сестри, які розміщують біля процедурної та палат на одне ліжко, призначених для тяжкохворих. З поста має бути видно коридор, вхід до палат і допоміжні приміщення. Відстань від поста до палат, що обслуговуються, не повинна перевищувати 15 м. Пост повинен бути обладнаним відповідним устаткуванням: стіл, дві шафи (для історії хвороб, медикаментів і матеріалу для перев'язок), стерилізатор, холодильник, умивальник, телефон, сигналізаційний блок, що складається з апаратури для сигналу з палати про виклик медичного персоналу і двобічного розмовного (або відеорозмовного) зв'язку сестри і хворого. Відділи анестезіології та реанімації обладнують апаратурою для дистанційного безперервного контролю за станом життєво важливих функцій організму хворого (кардіомонітор, кардіокомплекс тощо). У цьому випадку на посту чергової медичної сестри встановлюють виносний сигналізатор ритму і тривоги.

Приміщення буфетної розташовують між службовими сходами (з ліфтом), завдяки чому їжа подається з кухні і їдальні. Буфетна має бути обладнана усім потрібним для підігрівання та роздавання їжі, миття посуду, кип'ятіння води, а також холодильником. їдальню роблять з розрахунку харчування приблизно 50% хворих, по 1,2 м2 на одного хворого. Споживання їжі хворими в їдальні бажане не лише з гігієнічної точки зору. Це свідчить про поліпшення самопочуття хворого, підносить його психічний тонус, сприяє поліпшенню апетиту.

Санітарний вузол має бути обладнаний умивальнею, ванною, туалетом та допоміжними приміщеннями. Щоб запахи із санітарного вузла не проникали в палатний коридор, санітарний вузол забезпечують витяжною вентиляцією. Має бути три туалети: чоловічий з пісуаром, жіночий з висхідним душем і для медичного персоналу. Допоміжне приміщення обладнують пристосуванням і спеціальним зливом для миття суден, паровим стерилізатором для їхньої дезінфекції, шафою з витяжкою для зберігання випорожнень хворих, резервуаром для брудної білизни, шафою для предметів прибирання, столом для миття церат та умивальником.

У приміщеннях санітарного вузла має бути природне освітлення, підлоги і панелі викладають полірованим кахлем.

Перебування хворих на відкритому повітрі має гігієнічне та лікувальне значення. Для цього у лікарнях мають бути балкони, веранди, лоджії тощо. Веранди роблять у торцях або кутах будинку. У туберкульозних і кістковотуберкульозних лікарнях слід облаштовувати ці споруди з розрахунку на 100% хворих, у дитячих — 50%, у загальних — до 30%.