Профілактична медицина - Гігієна води і водопостачання населених місць у тропіках
Неділя, 11.12.2016, 16:42
Головна Реєстрація RSS
Вітаю Вас, Гість
Форма входу

Меню сайту
Реклама
Додай сайт
Статистика
Пошук
Block title
Спорткомплекс
Дошкольное развитие ребенка Обучение акробатики
Реклама
Мікробіологія
Попередження
При будь-якому використанні матеріалів сайту - посилання на http://profmed.at.ua обов'язково.
Стан водопостачання в країнах Африки, Латинської Америки, Південно-Східної Азії вивчала у 70-ті роки XX ст. ВООЗ. Результати по 91 країні, які розвиваються, засвідчили його катастрофічність. Незадовільною за якістю водою користувалися 1 млрд осіб (86% населення). У населених місцях сільського типу, де мешкало 72% населення цих країн, задовільне у гігієнічному плані водопостачання було лише у 12% сіл. На 1980 р. стан трохи поліпшився. Задовільне водопостачання було у 27% сіл. Як бачимо, і в наш час понад 70% сільського населення не забезпечене достатньою кількістю доброякісної води. У багатьох районах Ефіопії, Таїланду, Філіппін, у деяких інших країнах джерела місцевого водопостачання, що не завжди відповідають гігієнічним вимогам, розміщені за 5 км і далі від села. У Східній Нігерії половина сільського населення проживає на відстані понад 5 км від потенціальних джерел водопостачання. На ходіння по воду жінки витрачають багато часу — до 4—5 год. Наприклад, місто Агра в Індії у період посухи постачається водою, що майже повністю складається з недоочищених стоків міста Нового Делі, яке розташоване вище за течією. Саме для тропічних країн у посушливі пори року особливо актуальною є проблема такого очищення міських стічних вод, щоб їх можна було повторно використовувати для побутових цілей.

Враховуючи стан водопостачання у країнах, що розвиваються, його епідемічну і токсичну небезпеку, ООН оголосила період 1981 —1990 pp. "Міжнародним десятиліттям питного водопостачання". Було поставлене завдання протягом цього періоду значно поліпшити стан водопостачання і цим значно оздоровити санітарні умови життя близько 1 млрд людей. Про значення і масштаби робіт щодо поліпшення водопостачання красномовно свідчить досвід Сенегалу. Тут лише протягом 5 років (1984—1989) споруджено 3,5 тис. копаних криниць з механічним викачуванням води і 800 артезіанських свердловин. Це дало змогу довести середньодобове використання води до 35 л на 1 людину.

Типовим прикладом водної епідемії, що раптово виникла і швидко поширилася, була епідемія черевного тифу, яка спостерігалася в одному з африканських міст. Виникла вона внаслідок аварійного прориву каналізаційних вод у водогінну систему. У перші дні після аварії з'явилися захворювання на діарею, а потім почали реєструвати захворювання на черевний тиф (понад 1000 випадків протягом місяця). Після ліквідації ушкодження каналізаційних труб і дезінфекції водогінної системи кількість захворювань на черевний тиф різко зменшилася, хоча окремі випадки спостерігалися ще деякий час ("епідемічний хвіст").

У 1986 р. зареєстровано великий спалах холери (Ель-Тор) у м. Маніпура (Індія). Захворіло майже 1200 осіб. Причиною епідемії була річкова вода, забруднена стоками населеного пункту, розташованого вище. У різних місцевостях тропічної зони (поясу) носійство населенням дизентерійної амеби коливається від 14 до 30%; особливо часто воно буває серед дітей до 14 років. Носій щодоби виділяє з фекаліями до 600 млн цист амеби, які є стійкими у навколишньому середовищі. У фекаліях вони зберігаються від 0,5 до 3 міс, у воді — до 8 міс. За температури води понад 55 °С вони швидко гинуть. Звичайні дози хлору, що їх використовують на водогонах, цист не вбивають. Головними чинниками передання амебіазу є вода, харчові продукти, брудні руки, мухи. Водні спалахи амебіазу спостерігалися після забруднення джерела водопостачання побутовими стоками в разі недоброякісного очищення води або потрапляння стічних вод у водорозподільну мережу.

Вісванатган (1983) описав великий спалах епідемічного гепатиту А в Делі (Індія). Епідемія почалася на початку грудня 1955 р. і тривала до кінця січня 1956 р. За цей період захворіло 99 300 осіб, із них 29 300 осіб — жовтяничною і 70 000 — нежовтяничною формами цієї хвороби. Спалах виник унаслідок потрапляння у водогінну мережу стічних вод.

На поширення водних інфекцій у спекотних країнах дуже впливають особливості клімату. Під час злив дощові потоки заносять мікроорганізми, які містяться в ґрунті, у річки, озера, ставки, на морські пляжі, сильно забруднюючи їх патогенною мікрофлорою. У період посух скорочується кількість джерел та їхня активність. Населення змушене використовувати гірші джерела водопостачання. Через зменшення кількості води в джерелах водопостачання зростає концентрація мікробів, що збільшує ризик зараження.
У багатьох тропічних країнах реєструється ендемічний флюороз, зокрема в Кенії, В'єтнамі.

Для країн, що розвиваються, ВООЗ розробила Міжнародний стандарт питної води (МСПВ-73), який може бути використаний ними для розроблення власних стандартів, що враховують національні особливості.

Найпоширеніші методи знезаражування води у тропічних країнах — це різні способи хлорування (рідше озонування і УФ-опромінення) на водогонах і кип'ятіння та фільтрація через бактеріальні фільтри в умовах місцевого водопостачання.

Для знезаражування незначної кількості води у тропічних країнах високу оцінку дістали йодумісні препарати, які ефективно знезаражують воду не тільки від бактерій, а й від багатьох вірусів і цист. Проте мутну воду або з помітним кольором не можна знезаражувати йодом. Найпростішим є спосіб дезінфекції води за допомогою 10% розчину йоду. Добре вбивають бактерії, цисти амеби, церкарії, лептоспіри та інші віруси таблетки, що містять трийодат натрію тетрагліцинату. Вони мають назву "Globaline", "Potable Agua" і належать до найефективніших знезаражувальних засобів. Дослідження довели, що використання препаратів йоду нешкідливе для людини.

У безводних спекотних районах, де люди змушені користуватися привізною водою, яка зберігається протягом тривалого часу, актуальним завданням є консервування води з метою збереження її органолептичних властивостей і епідеміологічної безпеки. Для консервування води використовують великі дози хлору: до 20 мг/л активного хлору в разі зберігання протягом 15 діб і до 30 мг/л протягом 30 діб. Перед використанням воду дехлорують, пропускаючи через фільтр із активованим вугіллям або шляхом додавання натрію гіпосульфіту. Консервування і тривале зберігання ліпше здійснювати в металевих або бетонних резервуарах.