Профілактична медицина - Гігієнічне значення мікроклімату житла у спекотних країнах і основні шляхи його нормалізації
П`ятниця, 02.12.2016, 22:48
Головна Реєстрація RSS
Вітаю Вас, Гість
Форма входу

Меню сайту
Реклама
Додай сайт
Статистика
Пошук
Block title
Спорткомплекс
Дошкольное развитие ребенка Обучение акробатики
Реклама
Мікробіологія
Попередження
При будь-якому використанні матеріалів сайту - посилання на http://profmed.at.ua обов'язково.
Мікроклімат у житлових приміщеннях повинен забезпечити сприятливі умови теплообміну людини, яка перебуває в цьому приміщенні. Тепловий комфорт створюється за наявності комплексу метеорологічних умов, коли терморегуляторна система організму перебуває в стані найменшого напруження або в стані фізіологічного спокою, і всі інші функції здійснюються на рівні, найсприятливішому для відпочинку та відновлення сил організму після попереднього робочого навантаження. В умовах спекотних країн великого гігієнічного значення набуває боротьба з перегріванням житла.

Внутрішнє середовище приміщень — це складна система, і тому для створення комфорту потрібно враховувати як кліматичні, так і соціально-гігієнічні особливості різних регіонів. Гігієнічні нормативи параметрів мікроклімату в приміщенні служать основою для конструктивних рішень будівель, вибору будівельних матеріалів, їхніх теплоізоляційних властивостей, планування та типу санітарно-технічного устаткування.

Умови мікроклімату залежать від певних поєднань температури повітряного середовища, вологості та руху повітря. Вони залежать також від температури огорож, зокрема від температури стін, стелі, підлоги, засклених вікон. Ці параметри змінюються залежно від кліматичних умов місцевості, сезону року, одягу людей і призначення приміщення. Липнева ізотерма Центральної Африки дорівнює 34 °С, тому температура в житлових приміщеннях значно перевищує гігієнічні нормативи. Тепловий режим осель часто погіршується внаслідок нераціонального планування і забудови.

Характерним для спекотних країн є те, що увечері внутрішня температура кімнат лишається високою ще довго після того, як зовнішня температура вже знизилася. За верхню межу температури повітря, при якій не спостерігаються істотні ознаки перегрівання, вчені прийняли температуру 30 °С при високій відносній вологості та 40 °С — при низькій відносній вологості. Отже, сухий спекотний клімат ставить менше вимог до терморегуляторних механізмів людини, ніж спекотний вологий клімат. Зона комфорту в житлі тропічних країн вища, ніж у помірному кліматі. За температури зовнішнього повітря 30 °С і більше температуру всередині приміщення слід підтримувати на рівні 24 °С. Сприятливі умови для сну забезпечуються в разі зниження температури на 2—4
°С. Перепади температури між зовнішнім повітрям і повітрям житлових приміщень не повинні перевищувати 10 °С. Такі перепади не призводять до порушення процесів терморегуляції організму. Перепад між температурою огорож не повинен бути більшим ніж З °С. Вертикальний перепад температури допускається також не вище за З °С.

Важливе значення має вологість повітря. У спекотних країнах висока відносна вологість за високої температури повітря може значно погіршити тепловий стан людини, знижуючи можливість ефективного випаровування поту. Ступінь вологості за високої температури повітря має вирішальне значення для теплового стану організму. При 22% відносної вологості профузне потовиділення відбувається лише за температури 30 °С, а при 60% відносної вологості — вже за температури 25...20 °С (М.С. Горомосов, 1963). З підвищенням вологості повітря зростає також вологопроникність шкіри. Низька вологість також несприятлива. Сухість повітря посилює випаровування вологи зі слизових оболонок дихальних шляхів і зумовлює неприємне відчуття, погіршує фільтраційну здатність слизової оболонки стосовно мікрофлори і пилу. Отже, оптимальною слід вважати вологість повітря житлових приміщень у межах 30—60%.

Істотне значення для мікроклімату житла має також рух повітря, оскільки тривале перебування людини в умовах застійного повітряного середовища невентильованого житла погано позначається на її загальному стані й самопочутті. Зміна фізичних властивостей повітряного середовища погіршує тепловіддачу. Оптимальна швидкість руху повітря в приміщенні — 0,1 м/с.

Під час нормування параметрів мікроклімату в житлових приміщеннях слід враховувати характер праці та сезонну ритміку коливань фізіологічних функцій, у тому числі температуру тіла людини, топографію температур шкіри на різних ділянках тіла, тепловідчуття, вік, рівень енерговитрат і рівень теплозахисних властивостей одягу відповідних груп населення.

Пом'якшення несприятливих мікрокліматичних умов у житлі досягають шляхом впровадження комплексу загальнопланувальних, будівельних і сонцезахисних заходів. Основні серед них такі:
1) збільшення площі зелених насаджень і зменшення площі асфальтованих доріг;
2) використання води для розбризкування її зі спеціальних спринклерів;
3) збільшення товщини стін житлових приміщень до 0,5 м і більше (найсприятливіший мікроклімат створюється в приміщеннях з цегляними стінами, з великокомірчастого бетону, а також із глини — у таких житлах спостерігається найрізноманітніша внутрішня температура і мінімальний її рівень); 
4) збільшення висоти приміщення до 3,2 м і більше, оскільки у високих приміщеннях температура нижча; 
5) захист від сонячної радіації шляхом використання проектів будинків галерейного типу. Для захисту від прямої сонячної радіації використовують галереї, лоджії, балкони, виносні сходові майданчики, веранди з пристінними звивистими зеленими насадженнями, які сприяють зниженню температури стін на 4—5 °С; 
6) влаштування над вікнами навісів, дахів, решіток, зовнішніх жалюзі, які можуть знизити температуру в приміщенні на кілька градусів; 
7) ізоляція кухні як додаткового джерела перегрівання квартири; 8) фарбування зовнішніх стін у білий колір, для ліпшого відбивання сонячного проміння (якщо використати самі лише зовнішні регульовані жалюзі білого кольору, температура повітря знижується в середньому за добу на 5 °С); 
9) використання підлоги з цементу або з кам'яних плит;
10) будування дахів, які виступають на 2—3 м над карнизом і мають термоізолювальні властивості, влаштування подвійної або ізолювальної стелі;
11) наскрізне провітрювання, якого досягають завдяки розміщенню вікон на протилежних стінах;
12) обладнання додаткової вентиляції шляхом використання вентиляторів, кондиціювання повітря.