Профілактична медицина - Гігієна одягу та взуття
Неділя, 11.12.2016, 16:45
Головна Реєстрація RSS
Вітаю Вас, Гість
Форма входу

Меню сайту
Реклама
Додай сайт
Статистика
Пошук
Block title
Спорткомплекс
Дошкольное развитие ребенка Обучение акробатики
Реклама
Мікробіологія
Попередження
При будь-якому використанні матеріалів сайту - посилання на http://profmed.at.ua обов'язково.
Одяг та взуття захищають людину від несприятливих метеорологічних чинників, від ударів та різних механічних ушкоджень. Самопочуття людини залежить від нормальних фізіологічних процесів в організмі, зокрема і терморегуляторних. Температуру тіла організм людини регулює за допомогою терморегуляторних апаратів таким чином, щоб віддача тепла тілом людини відповідала його продукції в організмі. Ця регуляція має свої межі, і роздягнена людина може зберегти нормальну температуру тіла лише за температури навколишнього повітря 27...37 °С. Порушення теплової економії організму в умовах вищих або нижчих температур довкілля спричинює неприємні суб'єктивні відчуття, а відтак і патологічні процеси в організмі, навіть до смерті від замерзання або від теплового удару. Створення за допомогою одягу штучного клімату зі сприятливими для людини метеорологічними чинниками в умовах високих або низьких температур забезпечує людині збереження нормального самопочуття. Одяг та взуття, які захищають людину від несприятливих умов навколишнього середовища, повинні відповідати спеціальним гігієнічним вимогам.

Оскільки тепло виділяється з організму людини через шкіру шляхом проведення, випромінювання, випаровування і конвекції, у впливі на організм провідну роль відіграють теплові властивості тканин. Із поверхні шкіри, вкритої одягом, втрачається менше тепла шляхом проведення. Отже, тканина одягу повинна мати погану теплопровідність. За таких умов втрата тепла організмом сповільнюється. Тканини погано проводять тепло, якщо вони мають багато пор, в яких зберігається повітря, що є поганим провідником тепла. У цьому відношенні добрими тканинами є рідкі, товсті, пухнасті тканини. Зменшити теплопровідність тканин можна збільшуючи кількість шарів одягу і тим самим збільшуючи повітряні проміжки між ними. При цьому сповільнюється втрата тепла не лише проведенням, а й випромінюванням, а також полегшується випаровування вологи зі шкіри. Одяг не повинен порушувати нормальну теплорегуляцію організму людини. Він захищає шкіру від посиленої втрати тепла підвищеним випаровуванням і конвекцією також в умовах різкого підвищення швидкості руху навколишнього повітря. Таким чином, одяг має пом'якшувати різкі коливання метеорологічних чинників і забезпечувати теплову рівновагу організму за будь-яких кліматичних умов.

Одяг не повинен затримувати вуглекислоту та різноманітні газоподібні, органічні, пахучі (шкідливі для організму) речовини, які є продуктами шкірного дихання. Тому однією з важливих властивостей одягу має бути прохідність тканин для повітря, яка забезпечує вентиляцію повітря, що безпосередньо прилягає до тіла під одягом, і повітря самого одягу. Отже, тканини одягу повинні мати достатню кількість пор, велику теплоємність і погану тепло-провідність, вони мають завжди забезпечувати таку вентиляцію в собі повітря, щоб у людини було добре самопочуття, зумовлене тим, що температура повітря, яке прилягає до тіла, не перевищує 33 °С і що вміст вуглекислоти в ньому не перевищує 0,8%.

Промокання тканин призводить до порушення видільних функцій шкіри і перешкоджає нормальному випаровуванню вологи з поверхні шкіри. Тому в тканинах виявляють гігроскопічну воду, яка внаслідок гігроскопічності тканини адсорбується нею з навколишнього повітря і у вигляді пари згущується на поверхні її волокон у проміжну воду, яка заповнює пори тканини в краплинно-рідкому вигляді. Водоємність тканин є максимальною тоді, коли проміжна вода заповнює майже всі її пори. Гігроскопічна вода в тканинах практично не змінює об'єму пор та їхньої прохідності для повітря. Кращими вважаються такі тканини, які поглинають з повітря менше водяних парів. Вологі тканини втрачають теплові властивості внаслідок збільшення теплопровідності, збільшення теплових втрат проведенням і тепловипроміненням. Адже теплопровідність води значно більша від теплопровідності повітря. Втрата тепла мокрих тканин шляхом проведення, тепловипромінення і випаровування може зумовити великі втрати тепла тілом протягом короткого проміжку часу і спричиняти застудні захворювання.

Недоцільно використовувати для одягу тканини, які не мають пор, є водонепроникними та повітронепроникними, тому що вони повністю припиняють вентиляцію повітряного шару, який прилягає до тіла. Цей шар повітря швидко насичується водяною парою, і шкірна перспірація майже припиняється. Такі тканини одягу мають низьку теплоємність і високу теплопровідність, вони порушують нормальні функції шкіри, невигідні і не захищають людину від шкідливої дії різких коливань температури, вологості та руху навколишнього повітря.

Серед додаткових властивостей тканин треба сказати про їхню спроможність пропускати потрібну кількість біологічно активних сонячних променів. У цьому відношенні велике захисне значення мають головні убори.

Врешті-решт одяг має служити естетичним цілям, і тому він повинен від-повідати формам тіла та окремим його частинам. Одяг має бути легким, еластичним і м'яким, не подразнювати шкіру, що впливає на її кровообіг, а бути лише подразником фізіологічної доцільності.

Під час вибору одягу слід враховувати кліматичні особливості місцевості, сезон року, традиції і професію людини. Одяг має захищати тіло людини від забруднень, не повинен сам їх містити, як і патогенних мікроорганізмів, отруйних речовин. Одяг не повинен шкодити нормальним функціям організму, бути гарним та гігієнічним, від нього залежить зовнішній вигляд людини.

Гарний, вигідний і гігієнічний раціональний одяг та взуття створюють на високоорганізованих сучасних промислових виробництвах, де об'єднується праця фахівців-хіміків, технологів, текстильних працівників, швей, художників-модельєрів та ін. Обов'язково враховують рекомендації лікарів-гігієністів, які розробляють гігієнічні нормативи, спрямовані на поліпшення якості матеріалів та виробів з них з огляду на фізіологічні особливості людини, її побут, працю та умови навколишнього середовища.


Для виготовлення одягу людина використала ресурси тваринного і рослинного походження. Одяг є аналогом пір'я птахів і шерсті тварин. Однак, якщо вага звичайного зимового чоловічого костюма становить близько 1/10 маси тіла, то шерсть собаки — лише близько 1/50—1/60 маси її тіла. Таким чином, мистецтво людини одягатися ще далеко не досягло тієї досконалості, яка спостерігається у тварин і птахів.

Вовняні тканини найбільше багаті на повітря, тому вони тепліші. Овеча вовна складається з окремих ворсинок, частіше хвилястих. Ворс складається з кіркової речовини, вкритої черепицеподібно пластинками рогового епітелію, і мозкової речовини. Форма пластинок різна, зокрема неправильна, і характерна для даного виду вовни. Від гарячої води вовна зморщується і плутається. Нейтральне мило на неї майже не діє. Найтоншим і найціннішим вовняним волокном є козячий пух, з якого виготовляють хустки.

Хутро найменш теплопровідне. 98% хутра становить повітря, і що тонші його ворсинки, то воно тепліше.

Шовкова нитка гомогенна, цільна, з чіткими краями, оточена оболонкою, що добре розчинна у мильній воді. Кокон шовковичного хробака складається з подвійної нитки завдовжки 1000 м і більше.

Розмочені нитки кокона розмотують і дістають шовк-сировину. Шовк дуже гігроскопічний. Штучний шовк виготовляють із клітковини або целюлози, яку отримують з дерева. Деревинна клітковина складається з окремих витягнених клітин, схожих на бавовну, але значно коротших. Штучний шовк відрізняється більшим полиском, ніж натуральний, але він менш міцний. Деревинна целюлоза, крім того, служить для вироблення тканин шляхом перетворення її на папір, який розрізують на вузькі смуги, скручують і таким чином отримують паперові нитки. Кручені нитки з різних матеріалів утворюють бавовняну, льняну, вовняну і шовкову пряжу.

Тепер штучні волокна мають хімічну природу, дуже близьку до бавовни та льону. Це віскозне, ацетатне і триацетатне волокно. Триацетатні й ацетатні вироби легші і тонші порівняно з віскозними. Віскоза зумовлює тривале випаровування зі значним виділенням тепла з поверхні шкіри.

Синтетичні волокна синтезуються з етилену, бензолу, фенолу, які отримують із природних і нафтових газів, нафти і смоли з кам'яного вугілля. До синтетичних волокон належать поліамідні (капрон), поліефірні (лавсан), поліакрилнітрильні волокна (нітрон), полівінілхлоридні (хлорин).

Наш одяг у цілому складається з кількох шарів тканин, скомбінованих відповідним чином, різних за своїм матеріалом. Кожний із цих шарів одягу прилягає один до одного не щільно і між ними лишаються проміжки для повітря, за рахунок яких збільшуються шари повітря між окремими волокнами тканин і всередині проміжків окремих волокон.

Важливе значення має еластичність тканин. Що більше вона виражена, то легші поштовхи та удари. Вовна еластичніша від шовку, а шовк еластичніший від бавовняної тканини. Цим пояснюється те, що вовняні тканини м'якші і в процесі носіння довше зберігають свою механічну структуру, ніж такі самі м'які бавовняні тканини. Ці тканини в процесі експлуатації швидко деформуються, втрачають пористість і м'якість, погано захищають від охолодження. Еластичність тканин змінюється від замочування. Гладенькі вовняні і бавовняні тканини, а особливо льняні, значно товщають. Пухнасті тканини від замочування грубшають.

Слід зазначити, що чимало фізико-гігієнічних особливостей матеріалів для одягу та взуття визначаються не так природою волокна, як характером переплетення тканини. Наприклад, тканини полотняного переплетення найщільніші, з малою кількістю пор, недостатньо проникні для повітря, теплопровідні і поглинають мало вологи. Протилежні властивості мають м'які пористі тканини крепового переплетення.

Колір тканини відіграє велику роль не лише в поглинанні променевої енергії. Білі тканини поглинають удвічі менше проміння, ніж чорні. Колір є важливим для планування текстильної і швейної промисловості, для орієнтації модельєрів та працівників торгівлі. Більшість людей, наприклад, хоче, щоб робочий одяг був темних кольорів — синього, бронзового, сірого. Для забарвлення тканин інколи використовують фарби, які містять отруйні речовини, зокрема свинець, арсен тощо. Шкарпетки, нижня білизна, пофарбовані аніліновими фарбами, можуть бути причиною шкірних захворювань.

Одяг із синтетичних поліамідних (капрон, нейлон), поліефірних (лавсан, дакрон), поліакрилнітрильних (нітрон, орлон), полівінілхлоридних (хлорин) і штучних целюлозних (віскоза, ацетат, триацетат) волокон має недостатню хімічну інертність, високу електризувальну силу, низьку гігроскопічність і виражену твердість. Статичне електричне поле може зумовлювати неприємні тактильні і больові відчуття, а здатність притягати порох з довкілля підвищує забруднення одягу. Продукти деструкції полімерів у свою чергу можуть справляти місцеву подразливу або загальнотоксичну дію на організм людини.

Крім того, синтетичні тканини погано вбирають вологу і мають низьку повітропроникність. Випаровування стає утрудненим, піт струмками стікає по тілу, не випаровуючись, і це призводить до охолодження. Тепловий дискомфорт зумовлює духота, спека та інші неприємні відчуття. Нині технологи, відповідно до рекомендацій гігієністів, розробили і впровадили у виробництво нові види тканин із суміші натуральних і синтетичних волокон. Вироби з хімічних волокон приваблюють міцністю, носкістю, економічною вигодою, адже виготовляються з дешевої сировини із застосуванням відносно нескладної технології. Крім того, хімічні матеріали і волокна дають змогу випускати зовсім нові товари. Дуже перспективними є лавсан, орлон, пінополіуретан і тканини з новими, заздалегідь заданими властивостями. Загальний обсяг синтетичних та штучних волокон, звичайно, зростатиме, а легка промисловість постійно підвищуватиме якість текстилю, трикотажу і взуття з натуральних та хімічних волокон.

Тканини, з яких виготовляють одяг, мають бути легкими, еластичними і м'якими. Ось чому добре зарекомендували себе бавовняні і льняні, а також вовняні тканини. Синтетичні тканини міцні і гарні, однак вони не відповідають гігієнічним вимогам. Колись літні сукні шили із ситцю та льону, крепдешину і крепсатину, крепжоржету і шифону. Нині з'являються синтетичні тканини, подібні до натуральних, але які, на відміну від більшості з них, не мнуться, легко перуться, красиві, вигідні, модні.

Таким чином, одяг значною мірою зменшує різницю температури між шкірою, вкритою ним, і зовнішнім повітрям. Одяг допомагає регулювати тепло, зменшуючи його втрату. Що вища температура повітря, то менші тепло-витрати організму. Значна чутливість шкіри, що призводить до простуди, також зменшується внаслідок використання відповідного одягу, який допускає циркуляцію повітря під нею без шкоди для теплової економії організму. Одяг з непроникних для повітря тканин можна використати лише як тимчасовий, тому що він затримує віддачу води шкірою і разом із цим віддачу тепла й може спричинити в теплу пору року виникнення теплового удару. У холодну ж пору року такий одяг, навпаки, спричинює охолодження, бо в його порах мало повітря і він легко проводить тепло.

Такі гігієнічні аспекти значення одягу для людини. Однак слід зауважити, що, на жаль, тепер одяг вибирається емпірично, його крій диктується модою, а не доцільністю. А мода повністю нехтує природними потребами організму. Бути одягненим модно ще не означає вдягатись красиво і, що найважливіше, з користю для здоров'я. Сліпе наслідування моди не лише суперечить здоровому глузду і смаку, інколи призводить до захворювань. Можна сподіватися, що завдяки поширенню гігієнічних знань у цій галузі одяг стане функціональнішим.

Безпосередній контакт зі шкірою визначає особливі вимоги до білизни, від якої залежить самопочуття людини. Білизну виготовляють із текстильних тканин і трикотажного полотна з натуральних і хімічних волокон. Трикотажна білизна також утримує більше вологи. Кращими для виготовлення білизни є бавовна, шовк, а також льон. Гладенька білизна з натурального шовку має малу теплопровідність, однак вміщує менше вологи і є менш гігроскопічною, ніж білизна з бавовни та льону. Тканини з хімічних волокон мають бути стабільними, не повинні виділяти шкідливих речовин, з яких синтезуються волокна, і просочувальних речовин, які наносять на білизну з метою зняття електростатичних зарядів і надання антибактеріальних властивостей та товарного вигляду. Ці якості білизни мають зберігатися в разі зволожування і намочування, у процесі носіння і після прання.

Трикотажна білизна і панчохи з поліамідних волокон (капрон) швидко забруднюються й втрачають повітропроникність. Це створює сприятливі умови для розмноження на шкірі мікроорганізмів. Білизна повинна бути достатньо проникною для повітря і пари, гігроскопічною, гідрофільною, еластичною і м'якою, міцною й легко чиститися від забруднень. Білизна має зберігати усі ці властивості після прання.

Білизну виготовляють зазвичай із бавовняних, шовкових, льняних тканин і трикотажу. Щоразу більше використовують бавовняний і шовковий трикотаж, який має велику пористість, добру повітро- і паропроникність. Трикотаж зі штучного шовку застосовують переважно для жіночої білизни. Хлоринова білизна, що належить до кращих, випускається у вигляді трикотажу, вона має властивість достатнього теплозахисту, добре пропускає рідку і пароподібну вологу.

Білизна з полівінілхлоридних волокон дістала назву лікувальної, тому що зменшує біль у хворих із захворюваннями суглобів і периферійних нервів, м'язів.

До дитячої білизни ставлять більш високі вимоги з огляду на те, що дитячий організм має свої особливості. Таким підвищеним вимогам відповідають тканини з натуральних волокон пухкого переплетення. До них належать креп, мадаполам, вольта, батист, фланель, байка, а також бавовняний трикотаж. Білизна із синтетичних тканин протипоказана.

Важливе значення має постільна білизна, яка повинна забезпечити повний відпочинок і яку можна розглядати як нічний одяг. Вона включає нічну сорочку і постільну білизну: наволочку, простирадло, підковдру і ковдру. її слід виготовляти з м'яких, тонких, гігроскопічних і вологоємних тканин. Постіль повинна бути зручною, достатньо широкою й довгою, м'якою і теплою.

Матрац покривають простирадлом, яке є середнім шаром нічного одягу між нічною сорочкою та ковдрою. Найзручніший волосяний матрац.

Постіль повинна мати еластичне і м'яке підголів'я. Ліпше класти під голову пухові подушки, вкриті білими наволочками. Подушки ще з давніх-давен набивали пером і пухом, використовуючи їхні пружні та еластичні властивості. Дуже добре зарекомендували себе подушки з дрібного гусячого або качачого пір'я, з напівпуху, тобто суміші приблизно однакової кількості пуху та дрібного пера. Нині подушки роблять двох видів — звичайні й удосконалені. Звичайні містять 80% курячого пір'я, а удосконалені — половину качачого пір'я або напівпуху.

Для вкривання служить вовняна або шовкова ковдра. Ватні стьобані ковдри менш гігієнічні, гірше пропускають повітря і висушуються надто тяжко.

Натільну і постільну білизну крохмалити не рекомендується. Крохмаль заклеює усі пори тканини, і вона стає менш повітропроникною, не здатна поглинати шкірні випаровування та виділення. Під час сну тіло поступово нагрівається, шкірні судини рівномірно розширюються, кров від переповнених нею за день внутрішніх органів відпливає до периферії, м'язи розслаблюються і настає спокійний оздоровчий сон, тобто фізіологічний відпочинок.

Головні убори, які захищають голову від холоду і опадів, а також від надлишку УФ-радіації, повинні бути легкими, гладенькими всередині, зручними й вільними, вони не повинні стискати голову. Виготовляти їх добре з пористих повітропроникних матеріалів. Залежно від клімату і пори року головні убори виготовляються з тонких або товстих тканин, з хутра, вовни, соломи тощо.

Улітку в умовах спекотного клімату покриття голови захищає її від перегрівання і від дії прямого сонячного проміння. Тому такі головні убори слід виготовляти з легких тканин білого або ясних кольорів, з "дашками", широкими полями для захисту від сонця. Повітря з-під головного убору має легко проникати в навколишнє середовище, що сприяє оптимальній віддачі тепла зі шкіри голови. Частини головного убору, які прилягають до шкіри, повинні бути м'якими, здатними добре поглинати піт.

У холодну пору ліпше носити хутряні шапки. їхній крій має відповідати гігієнічним вимогам. Такі головні убори повинні захищати від замерзання вуха, щоки, лоб та шию.

Щоб зберегти одяг у доброму стані, його потрібно регулярно чистити і провітрювати. Натільну білизну треба прати в гарячій воді з мийними засобами кожні 7—10 днів, а в разі посиленої фізичної праці — кожні 5—6 днів.

Одяг із синтетичних тканин не треба прати і чистити частіше, ніж вироби з натуральних. Сукні слід прати, якщо їх надягали 5—6 разів. Якщо одяг носити тривалий час, забруднення проникає в глибину волокон і відіпрати його дуже важко. Вироби із синтетичних тканин не можна прати в гарячій воді, сильно терти і викручувати.

У хімізації побуту нині велике значення мають синтетичні речовини для миття, основними компонентами яких є поверхнево-активні речовини, або детергенти. У разі використання синтетичних мийних засобів для миття предметів і для оброблення одягу вони можуть несприятливо діяти на організм людини. Найчастіше це може бути подразнення шкіри в місцях найбільшого контакту тканин білизни із загальним покривом. Залишкові кількості детергентів на поверхні шкіри людини і на тканинах одягу, як свідчать дослідження, проведені проф. О.Г. Волощенко в Київському Н/Ц гігієни та медичної екології ім. О.М. Марзеєва, можуть становити відповідно 9 і 20 мкг/см2. Доведено деяке збільшення вмісту аніонних поверхнево-активних речовин на шкірі. Якщо рівень аніонних детергентів на її поверхні в ділянці спини перед носінням одягу, що підлягав обробленню мийними речовинами, досягав 13 мкг/см2 ± 0,06 мкг/см2, то на 4-й день носіння одягу цей рівень збільшувався на 0,28 мкг/см2 ± 0,10 мкг/см2. У процесі носіння білизни, що підлягала обробленню синтетичними мийними засобами, спостерігається значне зниження рівня залишкових аніонних поверхнево-активних речовин на тканинах і деяке їхнє збільшення на поверхні шкіри людини.

Останнім часом позитивну оцінку дістала паперова постільна білизна, рушники, носові хустинки, столова білизна одноразового або нетривалого користування.

Взуття повинно захищати ноги від несприятливих умов навколишнього середовища, тобто від охолодження, механічних ушкоджень, від забруднень. Ось чому воно має відповідати усім анатомо-фізіологічним особливостям будови стопи, її формі, розмірові, підтримувати амортизаційну і ресорну функцію стопи, повинно бути зручним, легким, повітропроникним, водостійким, а також відповідати умовам праці, побуту і клімату.

Взуття не повинно змінювати свою гнучкість, форму й розміри після зволоження і висушування, воно має зберігати стійкість мікроклімату у своєму внутрішньому просторі.

Нормально розвинені пальці спрямовані вперед радіально, дещо віяло-подібно, не торкаються один одного, прямі і рівні. Тому внутрішній край устілки в носку взуття повинен бути прямим, а зміна форми носка можлива лише за межами розміщення пальців. Адже стопа внаслідок навантаження подовжується на 1,5 см і розширюється до 1,7 см. Таким чином, простір між великим пальцем і передньою стінкою взуття повинен бути із запасом.

Площина опори і вертикальна лінія через центр тяжіння тіла утворює прямий кут, завдяки цьому людина під час ходіння має стійкість, яку не можна порушити без шкоди для здоров'я. Порушує її високий каблук, змінюючи природну статуру людини. Такий каблук напружує і розтягує м'язи живота, ослаблює їх і таким чином призводить до неправильного положення внутрішніх органів. Високий каблук є причиною напруження м'язів ніг і суглобів та обмеження їхніх функцій. Він псує ходу і зменшує стійкість тіла.

Незручне взуття може стискати стопу і порушувати нормальний кровообіг і лімфообіг, а також нормальну діяльність опорно-рухового апарату. Таким чином, ніщо так не шкодить ногам, як неправильно підібране взуття. Воно є також причиною виникнення мозолів, потіння ніг, викривлення пальців, утворення запальних процесів та плоскостопості. На ходіння витрачається додаткова енергія, тому підвищується температура стопи і людина швидко втомлюється.

Носок взуття повинен бути високим, широким та закругленим, а не завуженим. Вузьке взуття спричинює стовщення в ділянці голівки першої плеснової кістки, в якому внаслідок постійного тертя розвивається хронічний запальний процес. Якщо взуття ще й коротке, то через натискання передньої його частини утворюються мозолі, слизові сумки. Згодом до цього приєднуються ненормальне розростання кісток, остеомієліт і артрит, який спотворює кінцівку.

У вузькому і тісному взутті ноги швидше охолоджуються, що пізніше супроводжується і загальною застудою.

Каблук не повинен бути вищим ніж 2—3 см, що дає оптимальну рівновагу між м'язами—згиначами і розгиначами стопи. В іншому випадку нога набуває нестійкого положення, центр маси тіла переміщується вперед, зміщуються внутрішні органи і розвиваються різноманітні захворювання. Взуття з високими каблуками неприпустиме для дітей і підлітків, оскільки це може спричинити викривлення хребта і зміну нормальної форми таза.

Взуття має бути довшим від стопи на 10 — 15 мм, тобто великий палець не повинен впиратися в носок.
Підошву і каблук зазвичай виготовляють із товстої шкіри. Каблук, піднімаючи задню частину стопи, зменшує площу контакту підошви з холодним ґрунтом. Устілка на підошву ще більше зменшує віддачу тепла ногами. Передня частина взуття дублюється зсередини тонкою шкірою, а задня виго-товляється твердою і достатньо товстою.

Основним матеріалом для виготовлення взуття є шкіра. Вона модна, практична, вигідна та гігієнічна. Шкіра має пори і цим забезпечує вентиляцію ніг, вона слабко проводить тепло, гігроскопічна, тому полегшує виділення поту, поволі вбирає воду, тим захищає ноги від промокання. Шкіра також м'яка й еластична.

Взуття виготовляють також із натурального і штучного хутра, вовни та інших матеріалів з низькою теплопровідністю. Не слід користуватися взуттям з лакованим верхом, що ослаблює повітро- і паропроникність.

Зважаючи на те, що шкіра чутлива до світла й до погоди взагалі, а також на те, що світло, волога, бруд призводять до фотохімічних реакцій, які спричинюють оксидацію білків і псують взуття, нині стали використовувати для взуття синтетичні матеріали.

Взуттєва промисловість працює таким чином, що 50% усього взуття підбивається гумою, переважно пористою, яка довго носиться, зручна і має невелику теплопровідність. Гуму виготовляють із вулканізованих каучуків — бутадієнового, бутадієнстирольного, хлоропренового. Кращими матеріалами виявились полівінілхлорид, капрон, поліетилен і поліуретан. Вони гарні, міцні, з них легко зробити каблуки і підошви найскладніших фасонів.

Взуття на поліуретановій підошві під дією морозу і води руйнується, тому підошва стає непридатною. Таким чином, взуття, виготовлене із синтетичних матеріалів, зокрема з полівінілхлоридних, поліамідних, поліефірних, пінополіуретанових, полістирольних та інших, повинно мати достатню хімічну стабільність.

Електричний заряд взуття не повинен перевищувати припустимі рівні. Деякі види взуття з полімерних матеріалів нагромаджують на своїй поверхні статичні електричні заряди близько 2000 В/см. Доведено, що біологічна дія статичного електричного поля (СЕП), нагромадженого на поверхні полімерних матеріалів, інтенсивністю 300—500 В/см виявляється у стимуляції пізнавальних рефлексів тварин, а СЕП інтенсивністю 150 В/см не справляє вираженої дії на складну рефлекторну діяльність експериментальних білих щурів (В.Н. Чекаль, 1976).

Ось чому велике значення має створення антистатичного взуття. Змащування взуття пастою зменшує його електризацію.

Ліпшого матеріалу для взуття, ніж шкіра, ще немає. У черевиках на шкіряній підошві можна пройти шлях у 10 км і не відчути втоми. Грубі шкіряні підошви також добре захищають ноги від холоду в морозні дні.
Однак дедалі більше поширюється виробництво штучних шкір, плівкових матеріалів, зокрема, мікропори стирольної ВШ-9, які використовують для виготовлення взуття. Це виробництво стає причиною міграції із взуття летких компонентів. Проведені санітарно-хімічні дослідження дали змогу ідентифікувати у летких виділеннях із взуття понад 25 хімічних отруйних сполук. До них, зокрема, належать н-гексан, бензол, н-гептан, толуол, н-октан, етил-бензол, ксилол, стирол, м-пропілбензол, мезитилен, псевдокумол, гемілітол.

Ось чому під час носіння нового взуття організм відчуває дискомфорт: люди, які носили таке взуття, скаржаться на посилене потіння ніг і подразнення шкіри стоп.

Хімічні речовини, які виділяються із полімерних матеріалів, можуть поглинатися шкірою людини і спричинювати її ураження у вигляді дерматиту, алергії. Спостерігалися навіть випадки отруєння людей із вираженим розладом функції ЦНС.

Професор К.І. Станкевич наголошує, що майже 70% взуття виготовляється із полімерних матеріалів. Основною сировиною для цього є каучуки, латекси, пластмаси, синтетичні смоли, плівкоутворювальні і зв'язувальні речовини, розчинники, барвники, синтетичні і штучні волокна і тканини, а також різноманітні додатки (пароутворювальні речовини, пластифікатори, наповнювачі, активатори, стабілізатори) для надання полімерам пористої структури, стабільних властивостей під час експлуатації тощо.

Для верхньої частини відкритого літнього взуття використовують штучну шкіру. У цьому разі гігієнічність досягається завдяки спеціальним конструкціям моделей. Існують штучні шкіри для взуття весняного, осіннього та зимового сезонів, яким властива стійкість до дії низьких температур.

Важливо також те, що нижню частину взуття, яка виконує захисну функцію, ліпше виготовляти з матеріалів із простою структурою.

Гігієнічні властивості штучних і синтетичних матеріалів визначаються видом матеріалу, конструкцією і формою взуття, фізіологічним станом стопи, робочим навантаженням і кліматичними умовами.

Взуття слід тримати в чистоті, просушувати, змащувати. Невипадково нові чоботи або черевики рекомендують змащувати кілька разів теплою рициновою олією. Такому взуттю не буде страшною ніяка вода. Взуття треба зберігати в сухому приміщенні, яке добре провітрюється. Штучні шкіри з моно-літною плівкою мало пропускають повітря.

Повітропроникність шкірних замінників погіршується в разі змащування взуття кремом. Взуття на гумовій підошві, зокрема мікропористій, слід носити переважно у вологу погоду.

Полімерні матеріали, які використовуються для виготовлення взуття, можуть бути харчовими субстратами для росту і розмноження грибкової флори і сприяти розвитку мікозів стоп.

З метою поліпшення мікроклімату в закритому взутті проводять перфорацію верхньої його частини і застосовують вологовмісні підкладки.

Особливої уваги потребує дитяче взуття, тому що стопа дитини формується протягом років. Взуття, що не відповідає гігієнічним вимогам, стає причиною застудних захворювань або перегрівання. Останнє спричинює підвищену пітливість ніг.
Для виготовлення дитячого взуття треба вибирати не синтетичні, а нату-ральні матеріали у вигляді шкіри, хутра, вовняного сукна, бавовняного фетру тощо.