Профілактична медицина - Епідеміологічне значення води.
Неділя, 11.12.2016, 16:47
Головна Реєстрація RSS
Вітаю Вас, Гість
Форма входу

Меню сайту
Реклама
Додай сайт
Статистика
Пошук
Block title
Спорткомплекс
Дошкольное развитие ребенка Обучение акробатики
Реклама
Мікробіологія
Попередження
При будь-якому використанні матеріалів сайту - посилання на http://profmed.at.ua обов'язково.
Розглядаючи вплив якості води на здоров'я населення, треба особливо наголосити на епідеміологічному значенні води, яка є важливим чинником передавання інфекційних хвороб. Цьому сприяють умови водопостачання, що не відповідають гігієнічним вимогам, і умови санітарного очищення населених місць. Велике значення має і рівень санітарної освіти населення. Погані умови водопостачання і низький рівень санітарної культури, особливо сільського населення, призводять до того, що в країнах, які розвиваються, на частку інфекційних і паразитарних хвороб припадає 43,7% випадків смерті проти 10,8% в економічно розвинених країнах. У сільських районах тропічних і субтропічних країн майже 3/4 усіх хворих госпіталізують з приводу заразних хвороб, з яких більше ніж половина пов'язані з уживанням недоброякісної води.

Слід зауважити, що в умовах спекотних країн збудники холери, черевного тифу, бактеріальної й амебної дизентерії, лептоспірозу та деяких інших хвороб можуть у воді не тільки зберігатись, а й розмножуватися. Крім того, має значення те, що багато спекотних країн розташовані в аридній зоні з недостатніми водними ресурсами. Під впливом спеки різко збільшується втрата води, частішає використання води з недоброякісних джерел водопостачання, збільшується ризик інфікування та інвазії. Зараженню часто сприяє порушення водно-сольового балансу, яке призводить до зниження кислотності шлункового соку і ослаблення бар'єрної функції шлунка стосовно деяких збудників. Entamoeba histolytica спричинює дизентерієподібну картину захворювання і часто ускладнюється абсцесами печінки та інших органів.

До інфекційних хвороб, які передаються через воду, насамперед належать гострі кишкові інфекції (холера, черевний тиф, паратифи, бактеріальна й амебна дизентерія, гострий ентерит інфекційного характеру). У СІЛА і країнах Західної Європи вони ще в XIX ст. були справжнім лихом, виявлялись у вигляді страхітливих епідемій і забирали в могилу тисячі людей.

Збудники названих хвороб передаються фекально-оральним шляхом, заражують воду, потрапляючи в неї з випорожненнями людей і з побутовими стічними водами населених пунктів. Унаслідок наявності прихованих бактеріоносіїв патогенні мікроорганізми є у побутових стічних водах навіть у між-епідемічний період. Особливо небезпечні щодо цього стічні води інфекційних лікарень. Причиною зараження води може бути також судноплавство з викидом нечистот у водойми, забруднення нечистотами берегів, масові місця купання, прання білизни у невеликій водоймі, просочування в підземні води нечистот із туалетів, занесення в криниці патогенних мікроорганізмів забрудненими відрами тощо.

За часів, коли спускання стічних вод ще проводилося без дотримання санітарних правил, у ділянку водойми, розміщену вище від забірного устрою водогону (а вода в останньому не очищувалася і не знезаражувалася), часто у великих містах (Лондон, Гамбург, Париж та ін.) виникали водні епідемії холери і черевного тифу, помирало багато тисяч людей.

Важливою проблемою органів охорони здоров'я є профілактика інфекційних ентеритів, які щороку забирають до 5 млн життів. У країнах Африки і Південної Америки щороку реєструється близько 1 млрд цих захворювань. Вони особливо поширені серед дітей грудного і раннього віку ("дитячі діареї"), в яких вони перебігають особливо тяжко. Епідеміологічні дослідження свідчать, що, крім сальмонел і шигел, в етіології цих захворювань значне місце посідають віруси (особливо ротавіруси), ентеропатогенні серовари кишкової палички, кампілобактер, єрсинія ентероколітика, клостридїї тощо.

Фекально-оральним шляхом передається й амебна дизентерія — захворювання, що здебільш обмежене зоною спекотного клімату. Вважають, що амебами інфіковано близько 10% популяції людини.

Нині відомо близько 100 видів вірусів, які виділяються з фекалій людини. Доведено, що частина з них може спричинювати захворювання людини за допомогою водного механізму передавання етіологічного чинника. До них належить вірус гепатиту А, вірус поліомієліту, парвовіруси, у тому числі вірус гастроентериту, аденовіруси, ротавіруси тощо. Значення ротавірусів зумовлено тим, що вони мають тропізм до епітелію травного каналу і спричинюють захворювання, що проявляються проносом. До одного з ротавірусів належить вірус діареї новонароджених. Небезпека забруднення води вірусами полягає в тому, що вони тривалий час (до 200 днів) зберігають інфекційність у воді поверхневих водойм і в питній. Крім того, багато вірусів значно стійкіші до дії знезаражувальних агентів, ніж бактерії, що спричинюють гострі кишкові інфекції. Має велике значення й те, що дози вірусів, котрі спричинюють захворювання у людини, можуть бути зовсім незначними і коливатися від 1 до 100 БОЕ.
Дуже поширені водні епідемії інфекційного гепатиту (вірус А).

У США із 48 водних спалахів інфекційного гепатиту 14 були пов'язані з використанням водогінної води, а решта — з нецентралізованим водопостачанням, використанням води з криниць, забруднених стічними водами.

Серед зоонозів, для яких можливий водний шлях зараження, слід назвати лептоспірози, туляремію, бруцельоз і гарячку Ку. Водний шлях є досить частим у передаванні нежовтяничного і жовтяничного лептоспірозу. Лептоспіри потрапляють у водойми із сечею гризунів, свиней і великої рогатої худоби. Захворювання здебільш виникає внаслідок використання для пиття води з відкритих водойм (ставків, ариків, зрошувальних каналів), а також унаслідок контакту з нею під час купання або прання білизни, оскільки лептоспіри проникають в організм через слизові оболонки і мікроушкодження на шкірі.

Відомий водний спалах лептоспірозу, причиною якого була недостатньо знезаражена вода сільського річкового водогону. За 0,5 км вище від місця забору води водогоном у річку спускалися без очищення стічні води великого свинарного господарства, в якому серед тварин були хворі на лептоспіроз. Описані і криничні спалахи лептоспірозу.

Захворювання на лептоспіроз частішають після злив.

З інших зоонозів у сільських місцевостях спостерігаються водні спалахи туляремії внаслідок використання води з криниць, струмків або ставків під час епізоотії туляремії. Збудники туляремії потрапляють у воду з випорожненнями хворих гризунів або в разі контакту води з мацерованими трупами щурів, що загинули від туляремії. Відомі випадки захворювання на бруцельоз унаслідок використання води з погано обладнаних криниць, в які проникали атмосферні води, що стікали з території тваринницьких ферм.

Вода може бути джерелом передавання епідемічного вірусного кон'юнктивіту (плавальні басейни, озера). Медики стверджують, що нестача води зумовлює грибкові та інші захворювання шкіри через поганий догляд за нею; трахома менше поширена в населених пунктах із достатнім водопостачанням.

Крім патогенних мікробів, із забрудненою водою в організм людини можуть потрапляти цисти лямблій, яйця аскарид і волосоголовців, личинки анкілостоми, церкарії дворота печінкового, а також мікрофілярії ришти і церкарії шистосом, які спричинюють дуже поширені захворювання на дракункульоз і шистосомоз.

Збудники низки хвороб розвиваються не безпосередньо у воді, а в мешканців водойм — молюсків (шистосоми та інші трематоди), рачків-циклопів (дракункул). Люди заражуються через вживання сирої або погано очищеної води, внаслідок використання фруктів, зелені або овочів, помитих забрудненою водою, або під час купання, внаслідок ковтання води, а також унаслідок проникнення личинок шистосом в організм через шкіру.

Таким чином, постачання достатньої кількості доброякісної води є дуже важливим оздоровчим заходом і одним із основних елементів благоустрою населених місць.

У нашій державі видано важливі постанови про санітарну охорону водойм від забруднень, а також узаконено обов'язкову участь органів охорони здоров'я у проведенні запобіжного санітарного нагляду, що включає вибір джерел водопостачання, розгляд проектів водогонів, розроблення заходів щодо їхньої санітарної охорони, вибір методів поліпшення якості води тощо. На органи охорони здоров'я покладено і поточний санітарний нагляд за експлуатацією джерел водопостачання та водогонів. На підставі наукових досліджень розроблено гігієнічні нормативи якості питної води, на основі яких затверджено Держстандарт на якість води господарсько-питних водогонів. Багато праць присвячено вибору кращих із гігієнічної точки зору методів поліпшення якості питної води, а також вивченню санітарного режиму водойм. Вивчалися гігієнічні питання, пов'язані з перебудовою та експлуатацією водогонів, у тому числі й сільських.

Успіхи гігієнічної науки й санітарної практики в галузі водопостачання засвідчили, що в сучасних умовах повністю можна запобігти інфекційним і неінфекційним захворюванням водного походження.

Таким чином, поліпшення культурних та гігієнічних умов життя міцно пов'язане зі збільшенням рівня використання води.

Однак вода може виконати свою гігієнічну роль лише тоді, коли має належну якість.

З гігієнічної точки зору під якістю води розуміють сукупність властивостей, що визначають її придатність для задоволення фізіологічних, гігієнічних і господарсько-побутових потреб людей.

Якість води визначається її фізичною структурою, органолептичними властивостями, хімічним складом та характером мікрофлори.