Профілактична медицина - Пестициди і мінеральні добрива
П`ятниця, 02.12.2016, 22:47
Головна Реєстрація RSS
Вітаю Вас, Гість
Форма входу

Меню сайту
Реклама
Додай сайт
Статистика
Пошук
Block title
Спорткомплекс
Дошкольное развитие ребенка Обучение акробатики
Реклама
Мікробіологія
Попередження
При будь-якому використанні матеріалів сайту - посилання на http://profmed.at.ua обов'язково.
Сільськогосподарські отрутохімікати, або пестициди, — це хімічні речовини, які використовують для боротьби зі шкідниками і хворобами рослин, бур'янами, шкідниками зерна та зернопродуктів, деревини, вовни, шкіри, виробів з бавовни, з ектопаразитами свійських тварин, переносниками захворювань людини і тварин.

Існує кілька класифікацій пестицидів. Виробнича класифікація включає групи за їхнім призначенням. Сюди належать акарициди (препарати для знищення кліщів), бактерициди (для боротьби зі збудниками бактеріальних захворювань рослин), гербіциди (для знищення бур'янів), дефоліанти (для усунення листя), зооциди (для боротьби з гризунами), інсектициди (для знищення комах), нематоциди (для знищення нематод), репеленти (для відлякування комах), фунгіциди (для боротьби зі збудниками грибкових захворювань рослин), овоциди (для знищення яєць комах) та ін.

Гігієнічна класифікація пестицидів передбачає поділ їх за ступенем токсичності.
Класифікація пестицидів за шкірно-резорбтивною дією включає такі групи:
1) різко виражена дія — ДД50 менше ніж 300 мг/кг, шкірно-оральний коефіцієнт менше за 1;
2) виражена — ЛД50 — 300—1000 мг/кг, шкірно-оральний коефіцієнт 1—3; 
3) слабко виражена — ЛД50 понад 1000 мг/кг, шкірно-оральний коефіцієнт понад
3) Шкірно-оральний коефіцієнт — це відношення ЛД50, визначеної при нанесенні речовини на шкіру, і ЛД50 — при введенні в шлунок. Існують ще класифікації пестицидів за ступенем їхньої леткості, за ступенем кумуляції, за стійкістю. Гігієнічна класифікація потрібна для відповідного гігієнічного відбору пестицидних препаратів і оцінки нових речовин.

Як пестициди застосовують такі хімічні сполуки: фосфорорганічні, хлорорганічні, ртутьорганічні, препарати арсену, препарати міді, похідні карбамінової, тіо- і дитіокарбамінової кислот, похідні феноксиоцтової і масляної кислот, похідні симтріазинів, похідні сечовини, похідні фенолу, препарати сірки, алкалоїди, ціанисті сполуки тощо. Усі пестициди можуть спричинювати гострі і хронічні отруєння, тому до них ставляться такі гігієнічні вимоги: препарати, які використовуються в сільському господарстві, повинні бути малотоксичними для теплокровних тварин і людини. Не можна застосовувати стійкі речовини, які не розкладаються в природних умовах на нетоксичні компоненти упродовж двох років. Заборонено препарати з різко вираженою кумуляцією. Не допускаються до використання препарати, що можуть спричинити канцерогенну, мутагенну, ембріотоксичну та алергійну дію.

Отрутохімікати, головним чином, проникають в організм людини в умовах виробництва через дихальні шляхи, травний канал, шкірні покриви і слизові оболонки. Найнебезпечнішим є інгаляційний шлях. Підвищенню проникнення отрутохімікатів через шкіру сприяє підвищення температури і вологості шкіри, порушення її цілості, мацерація, фізичне напруження. У разі потрапляння в печінку через ворітну вену отрутохімікати частково затримуються і знешкоджуються. В організмі отрутохімікати зазнають різних перетворень. Основними шляхами їхнього виділення є нирки і кишки. Вони можуть також виводитися через легені, сальні й потові залози шкіри, грудну залозу.

Наводимо характеристику деяких основних груп отрутохімікатів.

Фосфорорганічні отрутохімікати вирізняються широким спектром дії і застосовуються в садівництві та овочівництві. До них належать тіофос, меркаптофос, карбофос, хлорофос, фосфамід та ін. Усі вони є токсичними для тварин і людини і зумовлюють функціональну кумуляцію. Механізм дії цих препаратів виявляється тим, що вони пригнічують активність ферменту холінестерази в крові і тканинах, у зв'язку з чим в організмі значно підвищується вміст ацетилхоліну, що і зумовлює розвиток отруєння. В організмі відбувається збудження центральних і периферійних мускарино- і нікотиночутливих холінореактивних систем.

При отруєнні спостерігаються функціональні порушення з боку ЦНС, серцево-судинної і м'язової систем, а також травного каналу.

Для знищення багатьох шкідників сільського господарства застосовують хлорорганічні сполуки. До них належать ДДТ, гексахлоран, гексахлорбензол, поліхлорпілен, алдрин, дихлоретан, хлорпікрин та ін. Усі препарати дуже токсичні, сильнодіючі, мають різко виражені кумулятивні властивості, тому багато з них заборонено вживати. Хлорорганічні сполуки затримуються в нервовій тканині і ліпоїдах паренхіматозних органів, порушуючи в них процеси оксидації та фосфорилювання. Спостерігаються порушення вуглеводного обміну. Препарати можуть блокувати дихальні ферменти клітин, пригнічувати споживання кисню і гальмувати цитохромоксидазну активність тканин. Хлорорганічні отрутохімікати належать до отрут політропної дії з переважним ураженням ЦНС і паренхіматозних органів, зокрема печінки. Отруєння цими препаратами характеризуються ураженням центральної і периферійної нервової системи, печінки, нирок, порушенням функцій ендокринної, серцево-судинної систем, кровотворення.

Ртутьорганічні сполуки застосовують для протруєння насіння. До них належать гранозан, меркуран, меркургексан та ін. Препарати мають виражені кумулятивні властивості, вони нагромаджуються в головному та спинному мозку, легенях, печінці, нирках, у стінці шлунка й кишок, у кістковому мозку. Вони дуже токсичні, зв'язують сульфгідрильні групи білків низки ферментів, пригнічуючи їхні функції. Дезактивація тіолових груп численних ферментів вуглеводного, жирового та білкового обміну зумовлює глибокі зміни в тканинному обміні. У такому разі уражується ЦНС, серцево-судинна система, нирки, травний канал, спостерігаються зміни в крові. У тяжких випадках можуть настати паралічі кінцівок, зниження гостроти слуху, втрата зору.

До нової групи пестицидів належать синтетичні піретроїди: перметрин, циперметрин, децис тощо. Вони вирізняються нейро- і гемотоксичністю.

Останнім часом широко розробляють біологічні методи захисту сільсько-господарських культур. Для цього беруть корисні види комах і птахів та продукти їхньої життєдіяльності, біологічні пестициди на основі мікроорганізмів, біологічно активні речовини типу гормонів комах і рослин.

Заслуговують на увагу мінеральні добрива, що застосовуються для підвищення врожаю. За своєю хімічною будовою вони поділяються на азотні (селітри), фосфорні (суперфосфат), калійні (солі калію та магнію) і добрива, які вміщують мікроелементи (борнодатолітове добриво). Крім того, мінеральні добрива можуть бути простими, що вміщують один елемент, і складними, що вміщують два або три елементи.

Мінеральні добрива різноманітні за своїми фізичними, хімічними і токсичними властивостями. Вони здатні також негативно впливати на організм людини та забруднювати навколишнє середовище. Гострі отруєння мінеральними добривами можливі тоді, коли вони вміщують аміак або ціанамід кальцію. Хронічні отруєння бувають внаслідок тривалого контакту з мінеральними добривами. Фосфоритовий і апатитовий пил може спричинювати пневмоконіоз, шлаки — бронхіт, емфізему легенів, пневмонію. Селітра може бути причиною метгемоглобінемїі. Відома подразнювальна дія мінеральних добрив з розвитком риніту, кон'юнктивіту, ларингіту, дерматиту. Доведено можливість утворення в шлунку людини канцерогенних нітрозамінів із нітритних сполук.

Умови праці та їхня оптимізація в разі застосування отрутохімікатів, а також профілактику отруєнь описано в розділах гігієни харчування та гігієни праці в сільському господарстві.