Профілактична медицина - Міжпластові води
Вівторок, 28.02.2017, 03:51
Головна Реєстрація RSS
Вітаю Вас, Гість
Форма входу

Меню сайту
Реклама
Додай сайт
Статистика
Пошук
Block title
Спорткомплекс
Дошкольное развитие ребенка Обучение акробатики
Реклама
Мікробіологія
Попередження
При будь-якому використанні матеріалів сайту - посилання на http://profmed.at.ua обов'язково.
Ґрунтова вода у своєму русі вздовж нахилу водонепроникного пласта може просочуватися в ділянку, де над нею виявиться шар водотривкої породи. У цьому разі вона стає міжпластовою, розміщується між водотривким ложем і водотривким дахом. Залежно від місцевих геологічних умов міжпластові води можуть утворювати другий, третій і т. д. водоносні горизонти. Як правило, міжпластова вода заповнює весь простір між водотривкими шарами, а якщо прорізати її водотривкий дах трубчастим колодязем, то вода в ньому підніметься, а в деяких випадках може навіть вилитись у вигляді фонтана на поверхню землі. Таку міжпластову воду називають напірною, або артезіанською. Глибина залягання міжпластових вод коливається від десятків до тисячі метрів і більше. Такі води часто зустрічаються в аридних зонах.

Міжпластові води відрізняються від ґрунтових невисокою температурою (5—12 °С), постійними рівнем і складом. Зазвичай вони прозорі, без кольору, часто без запаху і будь-якого присмаку. Концентрація в них мінеральних солей більша, ніж у ґрунтових водах, і залежить від складу породи, в якій вони накопичуються і пересуваються.

Міжпластові води можуть бути такими мінералізованими (дуже тверді, солоні, містять багато солей фтору, заліза або сірководню), що їх неможливо використовувати для господарсько-питного водопостачання без очищення.

Завдяки тривалій фільтрації та водотривкому дахові, котрий захищає міжпластові води від забруднення, останні характеризуються тим, що в них майже немає мікроорганізмів, тим більше патогенних, і вони можуть використовуватися для пиття в сирому вигляді. Добувають міжпластові води шляхом обладнання глибоких трубчастих або, рідше, шахтних колодязів.

Постійний і великий дебіт (від 1 до 200 м3/год), а також добрі якості води дають змогу розглядати міжпластові водоносні горизонти як найкраще джерело водопостачання для невеликих і середніх водогонів, більшість яких подають воду населенню в натуральному вигляді, без будь-якого очищення.

Проте відомі випадки епідемічних спалахів кишкових інфекцій навіть після користування міжпластовими водами. Забруднення останніх відбувалося внаслідок потрапляння води з розміщеного вище горизонту ґрунтових вод через тріщини у водотривкому даху, через занедбані колодязі та кар'єри, внаслідок затікання води вздовж обсадних труб свердловин, через негерметично обладнане гирло свердловини, внаслідок затоплення місця розташування свердловини, під час злив тощо.

Останніми роками описано низку випадків забруднення підземних вод хімічними речовинами. Причиною забруднення був спуск промислових стічних вод у глибокі кар'єри чи яри, причому забруднювачі часто проникали навіть у потік міжпластових вод. Відбувалася також фільтрація промислових стоків із накопичувачів стічних вод і хвосто-  та шламозберігачів, дно і стіни яких не мали задовільної гідроізоляції. Такі самі причини проникнення забруднення в підземні води з могильників, які служать для захоронения особливо небезпечних токсичних відходів.

Санітарні працівники звертають увагу на те, що забруднення токсичними речовинами підземних вод може створювати навіть більшу небезпеку, ніж забруднення відкритих водойм. Підземні води заховані, їхня течія, як правило, повільна, напрямок водного потоку не прямолінійний, часто змінюється, що ускладнює прогноз. Якщо сталося забруднення води, то вона може бути такою протягом тривалого часу, особливо, коли забруднювач є стабільною хімічною речовиною, яка не піддається біохімічному розпаду. Хімічне забруднення підземних вод лишається непомітним частіше і довше, ніж забруднення відкритих водойм. У цьому разі артезіанські свердловини, що живляться водою забрудненого водоносного горизонту міжпластових вод, перестають використовувати через різке погіршення органолептичних властивостей води (вода набуває запаху нафти, ароматичного запаху, солоного присмаку тощо) або через неприпустимі концентрації токсичних речовин. Причому швидко поліпшити якість такої води переважно неможливо, і джерело надовго стає непридатним для користування.