Профілактична медицина - Хімічний склад води.
Вівторок, 29.07.2014, 00:27
Головна Реєстрація RSS
Вітаю Вас, Гість
Форма входу

Меню сайту
Реклама
Додай сайт
Статистика
Пошук
Block title
Спорткомплекс
Дошкольное развитие ребенка Обучение акробатики
Реклама
Мікробіологія
Попередження
При будь-якому використанні матеріалів сайту - посилання на http://profmed.at.ua обов'язково.
Природна вода різниться за хімічним складом і ступенем мінералізації. Загальний вміст розчинних солей у природній воді — у межах від кількох десятків до 1000 мг/л (прісні води), однак є багато районів, де вода для використання характеризується високим вмістом розчинних солей - до 3000-5000 мг/л.
Склад солей природних вод представлений переважно катіонами Са, Mg, Na, К, Fe і аніонами НС03, CI, SO4, N03.

Людина отримує з їжею до 20 г мінеральних речовин на добу, серед яких перераховані сполуки містяться у значно більшій кількості, ніж їх надходить із питною водою. У разі використання прісних вод організм людини отримує

з ними лише до 2—5% мінеральних солей від тієї кількості, яка міститься в харчовому раціоні, тому фізіологічне значення сольового складу води незначне.
У разі вживання високомінералізованих вод із ними в організм надходить до 10—30% (а за окремими компонентами сольового складу — ще більше) мінеральних солей від їхньої кількості в харчовому раціоні.

Вода, що містить понад 1000 мг/л мінеральних солей, може мати неприємний смак (солоний, гірко-солоний, в'яжучий), погіршувати секрецію і підвищувати моторну функцію шлунка і кишок, негативно впливати на засвоєння харчових речовин і спричиняти диспепсичні явища. Вода, що містить багато солей кальцію і магнію, майже не придатна для господарсько-побутових потреб.

Особливо сильна дія високомінералізованих вод на осіб, не звиклих до такої води. Особи ж, які постійно мешкають у місцевостях, де немає прісної води, певною мірою адаптуються до води, яка містить до 1500—3000 мг солей на 1 л. У корінного населення не спостерігають помітних фізіологічних або біохімічних відхилень від норми і не реєструють підвищення захворюваності.

Із названих сполук, які входять до складу природної води, виражені токсичні властивості мають нітрати (аніон N03). З 1945 р. у деяких економічно розвинених країнах описано специфічні захворювання (диспепсичні явища, різка задишка, тахікардія, ціаноз) дітей раннього грудного віку, котрі перебували на штучному вигодовуванні поживними сумішами, для виготовлення і розведення яких використовували криничну воду, насичену нітратами (вище ніж 40 мг/л). До 1960 р. було описано вже понад 700 випадків захворювань дітей грудного віку на водно-нітратну метгемоглобінемію (10% із них закінчилися смертю). При цьому захворюванні у крові виявляється значний відсоток метгемоглобіну. Нітрати, як відомо, не належать до метгемоглобіноутворювачів, але в дітей грудного віку, надходячи до травного каналу з водою, вони внаслідок діяльності кишкової мікрофлори відновлюються в нітрати, котрі, всмоктуючись, блокують гемоглобін крові через утворення метгемоглобіну. Небезпека для життя настає тоді, коли вміст метгемоглобіну в крові перевищує 50%. Що менший вік дітей грудного віку, то тяжчий перебіг хвороби. Це пояснюють тим, що у маленьких дітей повністю або частково немає метгемоглобінової редуктази в еритроцитах. Відновленню нітратів у травному каналі сприяє зниження кислотності шлункового соку, яке часто спостерігається у дітей грудного віку, особливо у хворих на диспепсію. Тому водно-нітратна метгемоглобінемія часто розвивається на тлі диспепсії і це значно утруднює діагностику.

У дітей старшого віку і дорослих відновлення нітратів і утворення метгемоглобіну відбувається лише в незначних кількостях. Це істотно не впливає на стан здорових людей, проте в осіб, хворих на анемію або серцево-судинні захворювання, можуть посилитись явища гіпоксії.

Причиною високого вмісту нітратів у криничній воді є збільшення використання азотних добрив.

Останнім часом значно зріс інтерес до вивчення вмісту у воді мікроелементів: фтору, йоду, стронцію, селену, кобальту, марганцю, молібдену тощо. Це інколи пояснюється значним перевищенням кількості мікроелементів у добовому раціоні води порівняно з надходженням їх із харчовими продуктами.

Збільшення вмісту деяких мікроелементів у воді понад визначені норми може спричинитися до геохімічних ендемій. До найпоширеніших на земній кулі геохімічних ендемій водного походження належить флюороз, який зумовлюється високим (понад 1 — 1,5 мг/л) вмістом у воді фтору. Ендемічний флюороз реєструється в багатьох країнах. У населених пунктах, де питна вода містить невелику кількість фтору (нижче ніж 0,5 мг/л), спостерігається підвищена у 2—4 рази захворюваність на карієс зубів.

У районах, ендемічних щодо зоба, який спричинюється недостатнім надходженням до організму йоду з їжею, використання підземних вод зі значним вмістом йоду (30 — 100 мкг/л) може сприяти зменшенню або припиненню ендемії.

У місцевостях залягання руди спостерігалися випадки захворювань ендемічного характеру серед населення або тварин, які були спричинені високим вмістом свинцю, арсену, ртуті або інших мікроелементів у підземних водах цих районів.

Спускання неочищених промислових стічних вод може призвести до появи токсичних концентрацій арсену, ртуті, свинцю, кадмію, хрому та інших шкідливих домішок у воді відкритих водойм.

У воду надходить понад 800 хімічних речовин. Із забруднюючих особливо часто зустрічаються нафта і нафтопродукти, сполуки важких металів, феноли, детергенти, пестициди, хлоровані біфеніли, мікроорганізми. Спостерігається забруднення водойм канцерогенними речовинами — поліциклічними ароматичними вуглеводнями, нітрозоамінами, сполуками арсену та радіоактивними речовинами.

Дуже поширена у водоймах ртуть. Ймовірне утворення токсичніших сполук ртуті — метилртуті з її неорганічних сполук унаслідок процесів метилування, які можуть проходити в аеробних і анаеробних умовах у відкладеннях на дні. Ртуть уражує ЦНС, спричинює хворобу мінамата.

Вживання води зі значними кількостями кадмію може зумовлювати протеїнурію, нирковокам'яну хворобу, захворювання печінки, хворобу ітай-ітай та ін.

Наявність марганцю у воді може призвести до психічних патологій, пневмонії, порушення ліпідного обміну. Арсен у питній воді спричинює гіперкератоз, рак шкіри та інших органів. Свинцеві інтоксикації зумовлюють енцефалопатію і парез периферійних нервів, тяжкі порушення кровотворення.

Вважається, що в океани щороку надходить 5 — 10 млн тонн нафти і нафтопродуктів.

Через водогінні очисні споруди проходить до 80% З, 4-бензпірену, який містить річкова вода. Використані синтетичні мийні засоби майже повністю потрапляють у стічні води, а після очищення стоків або без нього — у водойми.

Особливим видом забруднення є так зване термальне забруднення води, пов'язане з тим, що у водні джерела надходить тепла вода, головним чином, від електростанцій, у тому числі атомних. Настає "квітнення" (цвітіння) води внаслідок надлишкової продукції фітопланктону.

У зв'язку з широким використанням агрохімікатів для боротьби зі шкідниками сільськогосподарських культур і лісонасаджень можливе надходження стійких у навколишньому середовищі пестицидів у воду відкритих водойм. Небезпека забруднення води різними токсикантами полягає в тому, що вони накопичуються у водних організмах (молюсках, ракоподібних, рибах), у тканинах яких концентрація цих речовин може на 1 — 3 порядки перевищувати концентрацію у воді.

Останнім часом велика увага приділяється вивченню радіоактивності природних вод і її гігієнічного значення. Є підстави думати, що використання води із підвищеною радіоактивністю для внутрішнього вжитку може призвести до несприятливих генетичних наслідків (збільшення випадків природжених аномалій), збільшення захворюваності на злоякісні новоутворення, хвороби крові та ін.

Комітет експертів ВООЗ рекомендує таку класифікацію різноманітних видів забруднень водойм:
1) бактерії, віруси та інші патогенні організми;
2) органічні сполуки, які впливають на кисневий режим водойм і погіршують запах води внаслідок біорозкладу;
3) малотоксичні неорганічні солі;
4) біогенні елементи — фосфати, нітрати та інші;
5) нафтопродукти;
6) специфічні токсичні речовини, в тому числі солі металів та численні органічні синтетичні сполуки.