Профілактична медицина - Головні споруди водогону і водогінної мережі
Неділя, 11.12.2016, 16:44
Головна Реєстрація RSS
Вітаю Вас, Гість
Форма входу

Меню сайту
Реклама
Додай сайт
Статистика
Пошук
Block title
Спорткомплекс
Дошкольное развитие ребенка Обучение акробатики
Реклама
Мікробіологія
Попередження
При будь-якому використанні матеріалів сайту - посилання на http://profmed.at.ua обов'язково.
Водогін складається з головних споруд і водогінної мережі. Головними спорудами водогону з підземних джерел водопостачання є джерело води, насосна станція першого підйому, яка піднімає воду на поверхню землі в резервуар, у разі потреби — пристрій для знезаражування води і насосна станція другого підйому, що подає воду в напірний резервуар. Від останнього відходить водовід з мережею трубопроводів, які несуть воду в кожний дім, або водорозбірні колонки. Останні слід розміщувати не далі ніж за 100 м одна від одної.

У тих місцевостях, де доброякісних підземних вод немає або їх недостатньо для постачання водою потужного водогону, використовують відкриті водойми.

Головними спорудами водогону, що живиться водою з відкритої водойми, є споруди для забирання і поліпшення якості води, резервуар для чистої води, насосне господарство і водонапірна башта. Від неї відходить водовід і розвідна система трубопроводів.

Місце забирання води вибирають вище за течією, вище від населеного пункту, місця скидання стічних вод. Цього правила дотримують і в разі децентралізованого водопостачання. Нижче за течією ріки розміщують місця для купання, прання білизни і найнижче — для водопою худоби.

Якщо берег водойми має добре фільтраційні ґрунти, рекомендують влаштовувати водозабір не безпосередньо з водойми, а з прибережної фільтраційної криниці або фільтраційної галереї (рову). Вода, фільтруючись з невеликою швидкістю (до 0,04 мм/с) через товщу ґрунту, очищується від каламуті, звільнюється від цист, церкарій, яєць гельмінтів і частково від бактерій та вірусів. Така вода часто потребує лише знезаражування. Подібний спосіб забирання води особливо рекомендується для сільських водогонів і в разі централізованого водопостачання з відкритої водойми. Фільтраційна криниця має бути захищена дренажною канавою від стікання в неї води під час злив.

Насосна станція першого підйому подає воду на водоочисні споруди, звідки вона надходить у резервуар для чистої води. З останнього насосами другого підйому воду перекачують у водонапірні резервуари, які містять запас води для компенсації нерівномірного споживання: найменшого — вночі, найбільшого — вранці та всередині дня. Конструкція, пристрій та експлуатація резервуарів повинні виключати можливість забруднення води в них. Для цього резервуари мають буди водонепроникними, люки — щільно закриватися. Персонал, який очищує або ремонтує резервуари, повинен працювати в спеціальних костюмах і гумових чоботах. Про потребу в ремонті або очищенні резервуарів повідомляють особам, які здійснюють санітарний нагляд. Після ремонту резервуар обов'язково дезінфікують, зрошуючи стіни і дно 0,2% розчином хлорного вапна за допомогою гідропульту (ручного насоса зі шлангом і насадкою, що розпилює воду). Через ЗО хв резервуар промивають водогінною водою.
Із водонапірних резервуарів вода надходить у водогінну мережу.

Часто випадки водних інфекцій у містах пов'язані не стільки з неякісною експлуатацією головних водогінних споруд, скільки із проникненням бруду у водогінну мережу. Якщо у водогоні бувають перерви в подаванні води (наприклад, через її нестачу), то тиск у мережі падає і може стати навіть від'ємним, що сприяє засмоктуванню забруднень у негерметичних місцях стику водогону.

Водогінна мережа має бути водонепроникною. Корозія і порушення герметичності старих водогінних труб створює небезпеку забруднення водогінної води. З метою запобігання забрудненням водогінні труби розміщують далеко від вигребу туалетів, каналізаційних труб та інших потенційних джерел забруднення ґрунту. Якщо водогінні труби перетинаються каналізаційними, перші повинні розміщуватися вище на відстані, не меншій ніж 0,5 м. У місцях перетину навколо каналізаційних труб роблять кожух із труби великого діаметра, заповнюючи вільний простір жирною глиною.

Будь-які з'єднання між технічним і господарсько-питним водогонами заборонені. Недотримання цього правила не раз призводило до проникнення технічної води у господарсько-питний водогін і до спалахів водних епідемій. Щоб запобігти нагріванню або замерзанню води, водогінні труби слід прокладати на глибині не менше ніж 1 м.

Перед початком експлуатації або після ремонту проводять дезінфекцію мережі, пропускаючи через водогони протягом 2 год воду з умістом активного хлору 75—100 мг/л або заповнюючи нею водогінну мережу на 10—20 год.

Після дезінфекції водогінну мережу звільняють від дезінфекційного розчину шляхом відкривання кранів на найвіддаленіших і найнижче розміщених ділянках мережі.

Конструкція водорозбірних вуличних колонок повинна унеможливлювати забруднення води.

Відомо чимало випадків так званих колонкових епідемічних спалахів кишкових інфекцій, причиною яких було заповнення оглядового колодязя біля колонки забрудненою водою та підсмоктування її у водогін колонки.

У нас водорозподільну мережу роблять зазвичай зі сталевих труб. Труби з інших матеріалів (пластмас), а також внутрішні антикорозійні покриття можна використовувати лише після гігієнічної апробації і дозволу санітарних органів.