Профілактична медицина - Втома та її профілактика, спрямована на підвищення працездатності
Неділя, 11.12.2016, 16:44
Головна Реєстрація RSS
Вітаю Вас, Гість
Форма входу

Меню сайту
Реклама
Додай сайт
Статистика
Пошук
Block title
Спорткомплекс
Дошкольное развитие ребенка Обучение акробатики
Реклама
Мікробіологія
Попередження
При будь-якому використанні матеріалів сайту - посилання на http://profmed.at.ua обов'язково.
Проблеми втомлюваності і перевтоми тісно пов'язані з проблемами працездатності людини. В умовах впливу на організм різноманітних чинників виробничого середовища, які забезпечують у звичайному режимі без стресових дій нормальну ефективність праці, спостерігається її велика кількість і стабільність. Притому оптимальна праця забезпечується відповідним рівнем функціонування центральної нервової і вегетативної систем. Коли ж на організм людини впливають одноразові сильні стресові дії або постійне нервово-емоційне напруження в умовах інтенсивної і тривалої праці, в організмі настає дестабілізація ЦНС і серцево-судинної системи, яка призводить до втоми. Отже, втомлюваність — це процес тимчасового зниження функціональних можливостей організму під впливом інтенсивної або тривалої праці, який виражається в погіршенні її кількісних і якісних показників та в дискоординації фізіологічних функцій. Втомлюваність є зниженням працездатності, зумовленої попередньою працею, тому вона є тим чинником, який істотно впливає на продуктивність і ефективність праці. Втома носить тимчасовий і зворотний характер, є процесом фізіологічним, а після належного відпочинку працездатність повністю відновлюється.

У м'язовій втомлюваності найважливішу ролі) відіграють центральні механізми, у межах яких первинним ланцюгом є зміни в кортикальних апаратах. Стомлюваність є одним з автоматичних внутрішніх збудників гальмівного процесу в корі головного мозку. Під час виконання праці різного характеру потоки збуджень кіркових центрів впливають через аферентні системи і ретикулярну формацію, а також безпосередньо на вищі центри рухового апарату і спричинюють зниження їхньої працездатності. Розумова і фізична втомлюваність так істотно впливають одна на одну, що при тяжкій фізичній втомлюваності розумова діяльність малопродуктивна і, навпаки, при розумовій втомі падає м'язова працездатність. Ці взаємовпливи зумовлені іррадіацією гальмування на сусідні аналізатори з найвиснаженіших центрів. Розумовій праці завжди притаманні елементи м'язової втомлюваності.

Після швидкої втомлюваності настає швидке відновлення функцій до початкового стану. Унаслідок звичної, але тривалої праці втома супроводжується поступовим зниженням працездатності. Втомлюваність від статичних напружень супроводжується зниженням напруження скорочення м'язів, а швидкість підвищення і зниження напруження наприкінці втомливого зусилля зростає. Фізіологічні порушення в організмі людини протягом робочого дня визначають ступінь втоми, яку оцінюють, порівнюючи ці показники з тими, що були на початку роботи. Втомлюваність може бути загальною, локальною, розумовою, зоровою, м'язовою, але межі між цими різновидами дуже умовні, оскільки організм — одне ціле, і величина втоми залежить від індивідуальних особливостей працівника та умов навколишнього виробничого середовища.

Для визначення ступеня втомлюваності можна використати фізіологічні зміни, що відбуваються в організмі протягом робочого дня. Існує 4 ступеня втоми. Втомлюваність 1-го ступеня характеризується незначними порушеннями фізіологічних функцій; 2, 3-го і 4-го ступенів — відповідним зниженням поточної працездатності. Другому ступеню втомлюваності притаманне виражене зниження працездатності, 3-му — достатньо виражене і 4-му — різко виражене. Показниками ступеня втомлюваності служать суб'єктивні та об'єктивні критерії. До перших належать відчуття втомлюваності, до других — зниження працездатності, зміни AT, біохімічні зміни в крові та інші порушення в організмі. Зниження працездатності можна виразити кількісно шляхом визначення ступеня зменшення продуктивності праці за одиницю часу або шляхом визначення ступеня зменшення тих граничних величин роботи, яких досягають під час максимального напруження. Якісне зниження працездатності характеризується показниками виконуваної праці, результатами спеціальних проб під час роботи з коригувальними таблицями, оцінкою точності рухів. Про дискоординацію свідчать зміни функціонального стану різних органів і систем, особливо ЦНС й аналізаторів.

Втомлюваність, яка розвивається під впливом трудової діяльності, має назву професійної. З нею пов'язують такі суб'єктивні відчуття, як небажання працювати, загальна слабкість, сонливість, зниження уваги.

Втомлюваність, що накопичується щоденно, переходить у хронічну. Цьому сприяють негативні зміни в умовах, коли відновних процесів недостатньо для повної нормалізації функцій організму та його працездатності. Якщо ж за таких умов порушення в організмі і далі відбуваються, втомлюваність переходить у перевтому. Перевтома — це патологічний стан, за якого ослаблюється адаптативна здатність організму, що може призвести до підвищеня захворюваності. Вияви перевтоми важко віддиференціювати від до клінічних ознак багатьох хвороб. Це частий головний біль, підвищені дратівливість і втомлюваність, порушення сну. Такі скарги супроводжуються функціональними порушеннями, до яких належать астеновегетативний синдром і вегетосудинна дистонія. Бонн можуть призвести до гіпертонічної хвороби, ІХС, виразкової хвороби і захворювань нервової системи. Характерно те, що на відміну від втоми фізіологічні зміни в організмі внаслідок перевтоми не повністю зворотні.

Таким чином, важливими заходами є заходи профілактики втоми, яка несприятливо впливає на продуктивність праці і здоров'я працівника.

Під профілактикою втомлюваності слід розуміти впровадження комплексу заходів, спрямованих на зменшення її виявів, віддалення часу її настання, запобігання перевтомі. Профілактика втомлюваності повинна забезпечити збереження високого рівня працездатності і продуктивності праці без шкоди для здоров'я людини.

Заходи профілактики втомлюваності поділяють на загальні і спеціальні. До загальних заходів належать поліпшення соціального середовища у вигляді підвищення матеріального і культурного добробуту населення, правильної організації трудових процесів, санітарно-гігієнічних заходів, спрямованих на поліпшення виробничого середовища.

Спеціальні заходи профілактики втомлюваності — це виробниче навчання і тренування, професійний відбір, раціоналізація режимів праці, заходи екстреної стимуляції працездатності (А. О. Навакатикян та співавт., 1987).

Запобігання втомлюваності і значного підвищення працездатності організму досягають шляхом вправ і тренування в процесі систематичного повторного виконання роботи. Ефект тренування виявляється в тих випадках, коли результат повторної роботи після завершених відновних процесів вищий, ніж був раніше. Систематичні фізичні тренування зумовлюють підвищення активності окисних ферментів у скелетних м'язах.

Важливим для підтримки високої працездатності є чергування розумової праці з фізичною. На цьому базується виробнича гімнастика. Найліпші результати дає включення легкого фізичного навантаження всередині робочого дня і після його завершення у людей розумової праці. Такі самі результати дає усунення монотонної праці на конвеєрі, заміна одного виду праці іншим.

Підвищення працездатності і профілактика втоми грунтуються на раціональних умовах режиму праці та відпочинку. Раціональне використання часу значно підвищує ефективність виробництва. Режими праці і відпочинку мають бути спрямовані на прискорення процесу опрацьовування, на максимальне подовження стабільної працездатності і віддалення на кінець зміни зниження працездатності.

Вибір раціональних режимів тісно пов'язаний зі специфікою виробництва, його ритмом, характером, тяжкістю і напруженням праці, і тому в окремих випадках вкрай потрібне введення додаткових регламентованих перерв у разі появи перших ознак зниження працездатності. Фаза стійкої працездатності повинна підтримуватися лише мікропаузами, які зумовлені закономірностями фізіологічних функцій людини, що відбуваються у процесі роботи. Запобігання втомлюваності в середині робочого дня досягається запровадженням перерви на обід. Кількість регламентованих перерв на відпочинок протягом робочого дня визначають залежно від ступеня і характеру вияву втомлюваності, які спричинюють динаміку працездатності протягом робочої зміни. Відпочинок на 5 — 10 хв найсприятливіший, оскільки забезпечує найінтенсивніше відновлення фізіологічних функцій і не порушує сформованої робочої установки. Режим праці та відпочинку включає також загальну тривалість трудової діяльності протягом доби, тижня, сезону, року, частоту і тривалість періодів робочої активності і перерв у процесі цієї діяльності, співвідношення і чергування цих періодів. Перерва на обід повинна бути не пізніше ніж через 4 год після початку роботи тривалістю 30—60 хв. Інтенсивна м'язова робота потребує триваліших перерв, а не дуже інтенсивна — частіших, але коротких перерв. Час на відпочинок розподіляють таким чином, щоб 30—35% його припадало на першу половину зміни і 65—70% — на другу. Відпочинок слід поєднувати із виробничою фізичною культурою, що сприяє збільшенню життєвої ємності легенів, поліпшенню діяльності серцево-судинної системи, збільшенню м'язової сили. Позитивним є також застосування функціональної музики, що сприяє запобіганню розвитку втоми. З метою зняття нервово-психічного напруження у виробничих умовах рекомендується створювати спеціальні кімнати психофізіологічного розвантаження.

Обов'язковою ланкою ефективної профілактики втомлюваності є організація трудового процесу. Раціональна організація праці передбачає найсприятливіший режим праці. У роботу слід входити поступово і зберігати певний її ритм, що сприяє виробленню навичок і сповільнює розвиток втоми. Ритмічна трудова діяльність приблизно на 20—25% продуктивніша, ніж неритмічна. Потрібною є також послідовність у діяльності. Це передбачає регулярну, організовану і планову роботу.

Важливим заходом у запобіганні втомлюваності є механізація і автоматизація виробничих процесів. Вони усувають фізичне напруження і велику кількість рухів руками.

Особливе значення у запобіганні втомлюваності мають чинники навколишнього середовища, особливо ті, які зумовлюють санітарний благоустрій виробничих приміщень. Зокрема, це площа приміщень, мікрокліматичні умови, освітлення, вентиляція, опалення. Важливою є раціональна організація робочого місця, яка має бути спрямована на те, щоб конструкція виробничого устаткування відповідала антропометричним даним і психофізіологічним можливостям людини. Тривала праця у вертикальному положенні може призвести до професійної патології, зокрема до варикозного розширення вен, тромбофлебіту, набряків нижніх кінцівок, плоскої стопи. Праця в положенні сидячи менше стомлює, але і за таких умов можливі застійні явища в органах таза, ускладнення з боку діяльності органів кровообігу й дихання, статичне напруження м'язів, і тому скрізь на виробництві слід передбачати можливість виконання праці і сидячи, і стоячи, щоб робітники мали змогу змінювати положення тіла. Під час проектування робочих місць слід ураховувати ергономічні рекомендації у вигляді схем, на яких зображено зони розміщення органів управління в горизонтальній і вертикальній площинах під час роботи стоячи і сидячи. Висота робочої поверхні визначається залежно від характеру, тяжкості і точності роботи.

На рівень працездатності впливає також раціональне харчування, яке відрізняється за специфікою в робітників із різним рівнем фізичного навантаження і людей розумової праці.

Для профілактики втомлюваності кожній людині важливо дбати про збереження власного здоров'я і працездатності. Питання психології та естетики праці, культури виробництва мають бути неодмінними складниками наукової організації праці.

Є спеціальна галузь психологічної науки, яка називається психологією праці і яка вивчає особливості психічної діяльності й особливості людини в процесі праці. Вона охоплює організацію трудового процесу, психологію професійного відбору та навчання, а також інженерну психологію. Її завдання — зробити діяльність людини найбільш ефективною, економною та оптимальною. Оскільки значна кількість чинників навколишнього середовища може несприятливо впливати на нервово-психічне здоров'я, виникла промислова психогігієна, яка вивчає трудові процеси та умови виробництва і розробляє заходи щодо збереження й зміцнення нервово-психічного здоров'я. 

Психогігієна праці поєднується з гігієною праці і професійною патологією, соціальною психологією і фізіологією праці, промисловою естетикою і ергономікою.

Характеристика особливостей психічних процесів на виробництві включає, головним чином, результати вивчення уваги, емоцій, пам'яті.

Увага — це функція психічної трудової діяльності і свідомості людини за різних форм розумової праці, спрямована на вибіркове сприйняття певних предметів і явищ. Вивчення якостей уваги, зокрема, активності, широти, переключення, інтенсивності та стійкості під час трудової діяльності, дає можливість розробити заходи з організації режиму праці робітників і ефективних методів професійного навчання. Функцію уваги слід зміцнювати і розвивати, тренувати.

Емоції є відображенням об'єктивних відношень предметів і явищ середовища до потреб людини. Це переживання, її ставлення до навколишнього середовища, і від того значно залежить стан нервово-психічного здоров'я працівника. Емоції можуть бути загальними і специфічними, пов'язаними з конкретними умовами виробництва. Вони можуть бути вищими — соціальними і нижчими — біологічними, позитивними і негативними. Позитивні емоції тонізують діяльність кори головного мозку, стимулюють асиміляторні процеси, нормалізують діяльність органів дихання та кровообігу. Негативні емоції, навпаки, знижують тонус кори головного мозку, негативно впливають на діяльність органів кровообігу, дихання, знижують працездатність людини.

Пам'ять — це складний процес сприйняття, закріплення і, якщо потрібно, відтворення оптимальної інформації. Пам'ять слід тренувати, для чого існують апробовані методи, що широко застосовуються в процесі кожної форми навчання і сприйняття. Пам'ять може бути короткочасною і тривалою. Для розвитку і збереження пам'яті особливо важливим є створення найсприятливіших умов праці.

Збереження високої працездатності упродовж усього життя залежить від суворого професійного добору, контролю за станом здоров'я, ведення здорового способу життя, своєчасного виявлення та лікування передпатологічних станів і захворювань. Велике значення під час профвідбору має дослідження рівня розвитку людини, яка працює. Він визначається ступенем професійної індивідуальної придатності, наявністю відповідних професійних знань про працю, яка виконується, ступенем вироблення професійних навичок. Відновлення здоров'я та працездатності людей можна забезпечити наданням всебічної лікувальної та соціально-профілактичної допомоги.