Профілактична медицина - Санітарний контроль за місцевим водопостачанням
П`ятниця, 02.12.2016, 22:49
Головна Реєстрація RSS
Вітаю Вас, Гість
Форма входу

Меню сайту
Реклама
Додай сайт
Статистика
Пошук
Block title
Спорткомплекс
Дошкольное развитие ребенка Обучение акробатики
Реклама
Мікробіологія
Попередження
При будь-якому використанні матеріалів сайту - посилання на http://profmed.at.ua обов'язково.
Контроль за водопостачанням — це важливий елемент профілактичної роботи санітарної інспекції в селі.

Основою санітарного нагляду є облік і паспортизація джерел місцевого водопостачання та сільських водогонів.

Паспорт — це документ, що містить матеріали, які характеризують стан джерел водопостачання та зміну якості і кількості води в ньому: санітарний опис, матеріали повторних досліджень, результати аналізів води, дані про захворювання водного походження у людей, які користуються джерелом, та інші дані.

Для складання санітарного паспорта проводять санітарне обстеження джерела водопостачання на місці, під час якого з'ясовують епідеміологічні, топографічні і технічні умови.

Санітарно-епідеміологічне обстеження передбачає вивчення епідеміологічної ситуації в районі розміщення джерела. Під час обстеження особливу увагу приділяють виявленню захворювань, що передаються через воду.

Санітарно-топографічне обстеження території, що оточує водне джерело, включає виявлення об'єктів, що забруднюють ґрунт, і визначення можливості їхнього впливу на якість води. З цією метою визначають відстань від місця забрудненого ґрунту до водного джерела, рельєф місцевості, напрям потоку ґрунтових вод і характер ґрунту.

Під час санітарно-технічного обстеження враховують вид водного джерела та оцінюють характер його живлення, глибину, дебіт, дотримання санітарних правил під час будівництва й обладнання, спосіб забору води, санітарний стан тощо.

Санітарне обстеження закінчують відбиранням проби води для лабораторного дослідження. Інколи доцільно одночасно відбирати для порівняння пробу води з найближчого однотипного джерела води, наприклад, криниці.

Результати аналізу води порівнюють із попередніми аналізами і даними, отриманими під час місцевого огляду. Після цього до паспорта заносять санітарний висновок про джерело водопостачання і потрібні заходи щодо його оздоровлення.

Передовсім паспортизують громадські джерела водопостачання. Після паспортизації підсумовують матеріали і план заходів щодо поліпшення водопостачання передають до місцевих органів влади для виконання.

Очищення і дезінфекція криниць. Слід періодично, наприклад, після дощів, проводити очищення та хлорування криниць. Із цією метою з криниці вичерпують воду, очищають стіни і дно, знімають верхній шар мулу і насипають на дно шар великого піску або дрібного гравію. Стіни криниці обмивають 3—5% розчином хлорного вапна; коли криниця наповниться водою, в неї вливають 3— 5% розчин хлорного вапна — 1 відро на кожний кубометр води. Після цього воду в криниці ретельно перемішують за допомогою відра і за-лишають на 10—12 год, зазвичай на ніч. Після цього воду вичерпують до повного зникнення запаху хлору, потім відбирають пробу для аналізу і за його результатами дозволяють експлуатацію криниці. Хлорування криниці про-водять також після її ремонту, в разі погіршення даних аналізу води, появи інфекційних захворювань, що передаються через воду, тощо.

Якщо забруднено ґрунтові води, то хлорування криниці не дає ефекту. Потрібно спочатку усунути причину забруднення. У подібних випадках попереджують населення про необхідність обов'язкового кип'ятіння води для пиття або організовують тимчасове хлорування води в криниці громадського користування. Дослідження засвідчили, що за надійністю знезаражування води в криниці поступається хлоруванню води у резервуарах, але все ж таки значно зменшує епідемічну небезпеку води.

Особливу увагу приділяють забезпеченню достатньою кількістю води людей під час сільськогосподарських та інших робіт поза населеними пунктами.

Якщо немає джерела поблизу місця роботи, організовують підвезення води в спеціально виділених із написом "Питна вода" діжках або автоцистернах.

Усі види тари для води повинні герметично закриватися, щоб убезпечити воду від забруднення. Періодично тару дезінфікують. Для цього її наповнюють водою і на кожні 100 л додають склянку 10% зависі хлорного вапна у воді. Воду в діжці перемішують і залишають на 2 год. Після дезінфекції воду зливають, діжку кілька разів споліскують, після чого вона стає придатною для транспортування доброякісної питної води.

Зберігають воду в керамічній посудині або діжках із дерева чи оцинкованого заліза. Щоб вода не нагрівалася, ЇЇ зберігають у затінку або в спеціально викопаних ямах, ховаючи від променів сонця. Кожний трактор і комбайн постачають термосом або бачком із запасом питної води (5—10 л). До всіх осіб, які обслуговують водопостачання, ставлять такі самі санітарні вимоги, що й до персоналу харчових блоків (медичні огляди, санітарна просвіта, особиста гігієна).

У безводних спекотних районах, де люди змушені користуватися привізною водою, що зберігається протягом тривалого часу, актуальним завданням є консервування води з метою збереження її органолептичних властивостей та епідемічної безпеки. Для консервування води використовують великі дози хлору: до 20 мг/л активного хлору при зберіганні до 15 діб і ЗО мг/л при зберіганні протягом ЗО діб. Перед використанням воду дехлорують, пропускаючи через фільтр, завантажений активованим вугіллям, або шляхом додавання гіпосульфіту натрію. Консервування і тривале зберігання доцільніше в металевих або бетонних резервуарах.