Гігіена як наука - 2 Березня 2012 - Загальна гігієна - Профілактична медицина
П`ятниця, 02.12.2016, 22:50
Головна Реєстрація RSS
Вітаю Вас, Гість
Форма входу

Меню сайту
Реклама
Додай сайт
Статистика
Пошук
Block title
Спорткомплекс
Дошкольное развитие ребенка Обучение акробатики
Реклама
Мікробіологія
Попередження
При будь-якому використанні матеріалів сайту - посилання на http://profmed.at.ua обов'язково.
Архів записів
Календар
«  Березень 2012  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031
Головна » 2012 » Березень » 2 » Гігіена як наука
23:52
Гігіена як наука
Медицина — це система наукових знань і практичної діяльності, метою якої є зміцнення і збереження здоров'я, продовження життя людей, профілактика і лікування хворих. Виходячи з цього визначення, можна виділити дві галузі медицини — лікувальну та профілактичну. Обидві галузі, перебуваючи в органічній єдності і доповнюючи одна одну, водночас є окремими науковими дисциплінами.

Слід зазначити, що самостійною вважається лише та наукова дисципліна, галузь знань чи практичної діяльності людини, яка має специфічний об'єкт (предмет) вивчення, свою специфічну мету, завдання, методи дослідження та закони, які пов'язують досліджувані явища і предмети.

Специфічним об'єктом вивчення лікувальної медицини є хвора людина. Філософською категорією, що виражає стан хворої людини, є таке поняття, як хвороба. За Д. Є. Альперном, під хворобою розуміють складну реакцію організму на вплив хвороботворного чинника, якісно новий процес життєдіяльності, що виникає внаслідок розладу взаємодії організму з навколишнім середовищем, характеризується обмеженням або порушенням регуляції функцій, пристосовності, зменшенням працездатності та корисної трудової діяльності. Вияв хвороби в окремої людини називається захворюванням. Фахівець, який лікує хвору людину, називається лікарем-лікувальником.

Слід враховувати ту обставину, що одна й та ж хвороба у різних людей внаслідок статевих, вікових, конституціональних відмін, особливостей обміну речовин, імунологічної реактивності тощо може мати відмітні особливості клінічного прояву. Тому лікар-лікувальник повинен спрямовувати свою діяльність не на хворобу як поняття філософське, а на її індивідуальний прояв у хворої людини — захворювання. Видатний гігієніст Г. В. Хлопін з цього приводу зазначав, що лікувальна медицина має індивідуальний характер, прагне індивідуалізувати хворобу і щодо діагностики, і щодо лікування. Гарний клініцист повинен лікувати не хворобу, а хворого, тобто змінювати лікування залежно від індивідуальних особливостей того, хто хворіє.

Профілактична медицина — це колективна медицина, або гігієна. Вона також має свій специфічний об'єкт вивчення — це практично здорові люди (індивідуальне здоров'я), колективи практично здорових людей, населення країни (громадське здоров'я), популяції. Філософською категорією, що виражає стан здорової людини, є здоров'я. За визначенням Всесвітньої організації охорони здоров'я, під здоров'ям розуміють стан повного фізичного, духовного та соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороби чи фізичних вад. Фахівець, який вирішує завдання профілактичної медицини (гігієни), називається лікарем-профілактиком, лікарем-гігієністом, або санітарним лікарем (за кордоном — лікарем або спеціалістом громадського здоров'я — Publik Health). Останнім часом гігієну стали називати медичною екологією, або екологією людини.

Хоча лікар-лікувальник і лікар-гігієніст спрямовують свою діяльність на різні об'єкти, їхня робота тісно пов'язана. Так, працюючи в умовах сільської чи міської дільниці, промислового підприємства, дитячого садка, школи чи іншого закладу, лікар-лікувальник поряд із лікувально-діагностичною завжди проводить профілактичну роботу (наприклад, здійснює щеплення проти інфекційних захворювань, розробляє заходи щодо виникнення професійних отруєнь і захворювань). У той же час лікар-профілактик розробляє індивідуальні та колективні профілактичні заходи, спрямовані не тільки на збереження та зміцнення здоров'я здорових, а й хворих людей, наприклад, вирішуючи питання гігієни лікувально-профілактичних закладів. Надаючи невідкладну допомогу хворим і потерпілим, працюючи лікарями-профпатологами в медико-санітарних частинах промислових підприємств, лікарями-інфекціоністами, лікарі-профілактики виконують суто лікувальну роботу.

Незалежно від того, з якого фаху і на якій посаді працює лікар-профілактик, він крім своїх специфічних завдань (запобіжний і поточний санітарний нагляд) зобов'язаний уміти застосовувати, згідно з сучасною «Кваліфікаційною характеристикою», основні методи загальноклінічного обстеження і аналізувати його результати, а також результати лабораторних і рентгенологічних досліджень, встановлювати попередній діагноз і направляти хворого до лікаря-спеціаліста. Він повинен уміти надавати невідкладну медичну допомогу у випадках непритомності, колапсу, шоку, коми, гострої недостатності серця та дихання, інсульту, алергічних реакцій, гострого живота, травми, переломів і кровотеч, отруєнь, опіків, відморожень і клінічної смерті. Крім того, лікар-профілактик повинен уміти виконувати такі маніпуляції, як проведення нормальних родів, транспортна та лікувальна іммобілізація в разі переломів, ін'єкції лікарських засобів, переливання крові і т, ін.

Термін «гігієна» походить від грецького hygieinos, що означає «той, що приносить здоров'я». Історія виникнення цієї назви пов'язана з давньогрецькою легендою про Асклепія (Ескулапа) — сина бога сонця Аполлона. Від народження Асклепій був слабкою і хворою дитиною. Батько вирішив, що жити він мусить у сонячній долині в оточенні лікарів. Вони вилікували його від усіх недуг. Зміцнівши духом і тілом, Асклепій і сам почав лікувати мешканців долини. Йому допомагали дві дочки: Гігієя і Панакея. Через те що Гігієя, яка, за віруванням древніх греків, була богинею здоров'я і прагнула насамперед запобігати виникненню захворювань, її ім'ям і було названо цю науку.

Запропоновано різні визначення гігієни як наукової дисципліни.

Так, енциклопедичний словник медичної термінології (М., 1982.— Т. 1.—С. 269) трактує гігієну як медичну науку, яка вивчає вплив чинників навколишнього середовища на здоров'я людини, її працездатність і тривалість життя, розробляє гігієнічні нормативи, вимоги та профілактичні заходи, спрямовані на оздоровлення населених місць, умов життя і діяльності людей. В. В. Даль (1898) визначав гігієну як мистецтво або знання зберігати здоров'я, охороняти його від шкоди. С. В. Моисеев (1947) вважав гігієну наукою, що вивчає чинники зовнішнього фізичного та соціального середовища, які спричинюють вплив на здоров'я людини та цілих колективів, і розробляє заходи, спрямовані на усунення чи запобігання несприятливому впливу. За Р. Д. Габовичем і співавт. (1983), гігієна є наукою, що вивчає закономірності впливу навколишнього середовища на організм людини та громадське здоров'я для розроблення гігієнічних нормативів, санітарних правил і заходів, які забезпечували б оптимальні умови для життєдіяльності, зміцнення здоров'я і запобігання захворюванням.

Таким чином, узагальнюючи думки різних авторів щодо суті гігієни як наукової дисципліни, їй слід дати таке визначення. Гігієна — це наука» що вивчає закони впливу на організм окремих людей і цілих колективів соціальних, природних і штучних чинників навколишнього, а також внутрішнього середовища для виявлення закономірностей позитивного і негативного їх впливу на організм, здійснює на цій підставі наукове розроблення запобіжних і оздоровчих заходів, спрямованих на ліквідацію або зменшення до безпечних величин (гігієнічних нормативів) впливу негативних чинників, або, навпаки, на широке використання позитивних чинників для збереження, оздоровлення і зміцнення здоров'я як окремої людини, так і цілих колективів, усього людського суспільства.

Вчені, які вивчають ці закономірності, науково обґрунтовують гігієнічні нормативи, розробляють профілактичні заходи, називаються науковцями-гігієністами, а лікарі, які володіють професійним мистецтвом втілювати досягнення гігієнічної науки в практику, лікарями-гігієністами. Таким чином, лікар-гігієніст, або лікар-профілактик,— це лікар, який володіє мистецтвом охороняти здоров'я здорових людей.

Мета гігієни полягає у збереженні і зміцненні здоров'я як окремої людини, так і колективу, популяції, суспільства в цілому. Досить яскраво і влучно мета гігієни сформульована засновником експериментальної гігієни в Англії Едмундом Парксом: «Гігієна як наука переслідує велику і благородну мету — зробити розвиток людського організму найбільш досконалим, життя найбільш сильним, згасання найбільш уповільненим, а смерть найбільш віддаленою» г. Здійснення своєї мети гігієна досягає через природні й соціальні чинники, впливу яких людина зазнає з боку як навколишнього, так і внутрішнього середовища. Для цього гігієнічна наука ставить перед собою і вирішує ряд завдань.

Перше завдання гігієни полягає у вивченні закономірностей впливу чинників навколишнього середовища і соціальних умов на організм людини (на ії здоров'я). Це завдання вирішується кількома шляхами. Найбільш інформативним і важливим з огляду гігієни є вивчення громадського та індивідуального здоров'я в природних умовах (наприклад, вивчення здоров'я мешканців мікрорайону, в якому розміщений промисловий об'єкт із шкідливими викидами в атмосферу, робітників на промисловому підприємстві, школярів, дітей у дитсадку та ін.). Такий підхід дістав назву епідеміологічного дослідження.

Щоб вивчити вплив токсичних речовин, фізичних чинників на організм і розробити гігієнічні нормативи, проводять досліди на тваринах з наступною перевіркою на людях-добровольцях безпечних концентрацій і рівнів цих чинників шляхом епідеміологічного дослідження в природних умовах. Такий підхід застосовується при впровадженні у виробництво і побут нових хімічних речовин, технологій, виробничого обладнання та інструментарію, при перевірці ефективності нових способів очистки стічних вод, забрудненого атмосферного повіт¬ря, гігієнічній оцінці нових харчових продуктів і домішок до них тощо. При цьому вивчають характер впливу того чи іншого чинника на організм, тобто визначають, які органи і системи зазнають впливу чинника у першу чергу, в якій послідовності розвивається реакція — відповідь організму в цілому, яка дія (місцева, загальна, вибіркова, політропна, задушлива, подразна, наркотична, гемолітична тощо) чинника переважає. На тваринах вивчають залежність доза — час — ефект, яка дозволяє визначати поріг шкідливої дії чинника як основи майбутнього гігієнічного регламенту. Досліджують механізм дії шкідливого чинника на різних рівнях організації: організму в цілому, на рівні органів і тканин, клітинно-субклітинному і молекулярному. Це дає змогу запропонувати засоби етіопатогенетичного лікування і профілактики спричинених чинником ушкоджень. За допомогою експериментальних досліджень вивчають як безпосередні наслідки, такі можливі віддалені ефекти впливу (онкогенний, мутагенний, гонадотоксичний, ембріотоксичний, нейротоксичний та ін.). Поряд із ізольованою вивчають комбінованукомплексну і поєднану дію шкідливих чинників малої інтенсивності в умовах постійного та інтермітуючого впливу.

Друге завдання гігієни полягає у вивченні стану навколишнього середовища з огляду на його потенціальну та реальну небезпеку як для здоров'я населення, так і для об'єктів навколишнього середовища. Під час вирішення цього завдання з'ясовують якісний і кількісний склад чинників, які формують природне середовище, вивчають джерела антропогенних забруднень, забруднювачі та забруднення, досліджують часові і просторові закономірності поширення забруднень в об'єктах навколишнього середовища, характер забруднювачів щодо тривалості перебування у навколишньому середовищі, можливого розпаду (деструкції) чи перетворення (трансформації) з утворенням більш або менш небезпечних продуктів або використовують інформацію інших державних служб.

Серед чинників, що вивчає гігієна, насамперед слід назвати атмосферне повітря, воду, грунт, а також фізичні, хімічні, біологічні і психогенні чинники, які існують у природі або створені людиною штучно. Крім того, гігієна вивчає умови праці, побуту, харчування, виховання та навчання дітей, які, в свою чергу, можуть суттєво впливати на дію згаданих вже чинників.

Щоб уявити собі важливість цього завдання гігієни, досить роз¬глянути такі приклади. Добре відомо, що людина може прожити без повітря не більше 5—6 хв, без води — не більше 5—6 днів, а без їжі _ не більше 5—6 тижнів. Протягом 60 років життя людина вдихає від 650 000 до 1 300 000 м повітря, випиває від 76 650 до 101 475 л води і з'їдає від 33 825 до 47 355 кг їжі. Тому навіть мізерні домішки токсичних речовин, які забруднюють атмосферне повітря, воду чи продукти харчування, можуть надходити в організм людини сумарно протягом життя у надзвичайно великих кількостях. Наприклад, якщо йдеться про ртуть чи її сполуки, які забруднюють навколишнє середовище, то при вмісті навіть на рівні реально існуючих концентрацій (0,0003 мг/м у повітрі і 0,0005 мг/л у воді) ця отрута може надійти в організм людини тільки з удихуваним повітрям і водою протягом життя у кількостях від 233,3 до 590,7 г. Для порівняння зазначимо, що в умовах одноразового надходження середньосмертельна доза ртуті хлориду (II, сулема) для різних видів теплокровних тварин становить 18 мг/кг, а для людини — 14,3 мг/кг. Стає цілком зрозумілим, якщо не обмежувати вміст кумулюючих екзогенних речовин в об'єктах навколишнього середовища, то в організмі, незважаючи на значні компенсаторні можливості, досить скоро накопичаться їх концентрації, несумісні з життям людини. У даному прикладі протягом 70 років життя в організм людини може надійти до 824 г ртуті хлориду, якому властива значна матеріальна кумуляція А

Враховуючи, що сьогодні відомо понад 5 млн екзогенних хімічних речовин, з яких понад 60 тис. широко використовується у промисловості, сільському господарстві і побуті, проблема забруднення навколишнього середовища набуває надзвичайної актуальності, оскільки без проведення відповідних профілактичних заходів постає питання про тотальне забруднення токсичними речовинами (токсикантами) всієї планети.

Проте існують ситуації, коли загроза здоров'ю великих контингентів населення, цілих регіонів, країн пов'язана не з надлишковим, а з недостатнім вмістом певних хімічних речовин, потрібних для організму людини, в об'єктах навколишнього середовища, насамперед у воді та грунті. У таких випадках серед населення виникають ендемічні захворювання. Так, нестача у воді у харчових продуктах йоду призводить до виникнення у людей ендемічного зоба (гіперплазія щитовидної залози), а нестача фтору — до виникнення карієсу.

Підтриманням такого стану навколишнього середовища, який би максимально відповідав вимогам умов існування людини, займається гігієна, оскільки тільки ця галузь медицини озброєна відповідною методологією, методами дослідження і здатна на підставі своїх досліджень обґрунтовувати відповідні профілактичні рекомендації.

Третє завдання гігієни полягає в науковому обгрунтуванні оптимальних і гранично допустимих параметрів чинників навколишнього середовища на підставі відомостей про їх якісну, кількісну характеристику та закономірності впливу на організм людини. Зазначені дані є основою для наукового обгрунтування і розробки гігієнічних нормативів, правил і заходів, що передбачають використання сприятливого і запобігання шкідливому впливу навколишнього середовища на здоров'я. Виходячи з діалектико-матеріалістичного уявлення про етіологію і патогенез захворювання, профілактичні заходи можна спрямовувати або проти основної причини захворювання (наприклад, вилучення із сфери виробництва і застосування істинних канцерогенних і мутагенних речовин), або проти умов, які сприяють впливу причини (влаштування ефективної виробничої вентиляції, герметизація обладнання), або на посилення захисно-пристосувальних сил організму (профілактичне харчування, ультрафіолетове опромінювання тощо).

Вирішення цього завдання є надзвичайно важким і трудомістким. Іноді розробка гігієнічного нормативу шкідливого чинника, особливо коли йдеться про контакт з ним численних контингентів або всього населення, вимагає багаторічної праці цілих колективів гігієністів чи навіть кількох поколінь учених. Так, вивчення канцерогенних властивостей кіптяви труб, розпочате ще у 1775 р. Персивалем Поттом повідомленням про рак шкіри мошонки у трубочистів, зумовлений впливом хімічного агента, продовжується й сьогодні у зв'язку з нормуванням вмісту в об'єктах навколишнього середовища поліциклічних ароматичних вуглеводнів, зокрема 3,4-бензпірену. Розробці гігієнічного нормативу вмісту фтору у питній воді (1,5 мг/л) передували тисячі наукових робіт, проведених у різних лабораторіях світу.

Четверте завдання гігієни полягає у впровадженні гігієнічних нормативів і рекомендацій у практику, перевірці їх ефективності і подальшому вдосконаленні.
П'яте завдання гігієни — це науково обгрунтоване прогнозування санітарної ситуації з урахуванням найближчої та віддаленої перспективи розвитку окремих регіонів чи країни в цілому. Вирішити це завдання в сучасних умовах неможливо без застосування багатофакторного математичного аналізу та електронно-обчислювальної техніки.
Категорія: Гігієна як профілактична медична наука | Переглядів: 1840 | Додав: cystitis | Теги: Гігіена | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: